Інститут Церковного Права

Звернення до священнослужителів Львівської Архиєпархії УГКЦ

стосовно участі у спільних священнодійствах

(communicatio in sacris)

Турбуючись про добро Церкви, її навчання та дисципліну, бажаю розглянути тему спілкування в Святих Тайнах (com­municatio in sacris). Вже II Ватиканський Собор звернув увагу на таку практику спілкування в Святих Тайнах, яка становить найбільшу небезпеку, вносячи окрім помилок та згіршень, релігійну байдужість у церковну спільноту. Цей релігійний ін­диферентизм є отруйним плодом небезпечного релятивізму, який намагається запанувати у сучасному суспільстві.

Серед семи Святих Тайн хотів би виокремити Пресвяту Євхаристію, зокрема питання співслужіння Божественної Лі­тургії із некатолицькими священиками та служителями. Окре­мого пояснення заслуговує питання прийняття та уділення Пресвятої Євхаристії, яке тут не заторкую, а розгляну в нас­тупному зверненні.

Під терміном "некатолицький священик або служитель" по­трібно розуміти усіх тих, хто не має повноти видимої єдності з католицькою Церквою. Наприклад, до некатолицьких свя­щеннослужителів на території Львівської Архиєпархії нале­жать: священнослужителі Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Автокефальної Право­славної Церкви, які зберігають апостольське наступництво, а також інші охрещені, які виконують завдання пастирів, однак не визнають апостольського наступництва та не посідають його. До некатолицьких священнослужителів зачисляємо та­кож тих, що є покарані карою великої екскомуніки.

Хоч робимо розрізнення, коли говоримо про повну чи не­повну видиму єдність та її ступені у відношенні до наших роз'єднаних братів, однак пригадую усім священнослужителям Львівської Архиєпархії припис Кодексу Канонів Східних Церков:

кан. 702: "Католицьким священикам забороняється спів­служити Божественну Літургію разом з некатолицькими свя­щениками або служителями".

Норма є зрозумілою та керується двома мотивами:

1. Доктринальним: існує тісний зв'язок між тайною Церкви та тайною Євхаристії. Цей зв'язок вимагає, щоб євхаристійне співслужіння відповідало повноті визнання віри та церковної єдності. Цеє принцип, якого неможназмінюватичиспотворювати. Іншими словами, причиною для заборони є те, що співслужіння розглядається як кінцева мета екуменічної діяльності, а також, як знак віднайденої повної церковної єдності. Іван Павло II в ен­цикліці Ecclesia de Eucharistia пригадує, що "власне тому, що одність Церкви, яку Євхаристія реалізовує через Жертву та через єдність в Тілі та Крові Господа, має невідкладну вимогу повної єдності в узах визнання віри, Святих Тайн та церковної влади, не є можливо співслужити одну і ту саму Євхаристіину Літургію аж до того, поки не буде відновлено цілісність цих узів. Здійснене в такий спосіб співслужіння не є правдивим середником і може навіть виявитися перешкодою для досягнення повної єдності, послаблюючи відчуття відстані до цілі й впроваджуючи чи гарантуючи двозначність стосовно однієї або іншої правди віри. Шлях до повної одності не можна здійснити по іншому, як тільки у правді. У цій темі заборона через церковний закон не залишає простору для непевностей з повагою до моральної норми, яку проголошено на II Ватиканському Соборі".

Причиною для заборони в Кодексі Канонів Східних Церков є те, що співслужіння Божественної Літургії є видимим виявом повної єдності у вірі, культі та спільності католицької Церкви, єдності, що виражається служителями цієї Церкви. Нажаль, оскільки існують розбіжності у справах віри та не має повної єдності, тому співслужіння Божественної Літургії з некатоли-ками радше являє собою представлення бажаного аніж того, що існує в дійсності.

2. Практичним: communicatio in sacris у співслужінні Євха­ристії не може бути обґрунтованим жодною пасторальною практичною потребою, бо в такому випадку могло б спричинити дійсну загрозу для католицької віри, сприяючи помилці та індиферентизму, тобто речам, яких потрібно уникати силою Божого Закону. Через це, у випадках мішаного подружжя, по­хорону або екуменічних богослужінь, священики не можуть співслужити Божественну Літургію у нез'єдинених Церквах або допускати некатолицьких священиків чи служителів до католицького служіння.

У Кодексі Канонів Східних Церков передбачено за пору­шення кан. 702 покарання: кан. 1440: „Хто порушує приписи права про участь у спільних священнодійствах може бути від­повідно покараний".

При порушенні канону 702, священик відкидає цінності: виявлення видимої повної єдності у вірі, культі та спільності життя у католицькій Церкві. Тим самим, витворює у вірних хиб­не церковне поняття, оскільки вірні починають стверджувати, що немає різниці між Церквами і їм стає байдуже до котрої Церкви належати. А це прямо протирічить словам Христа: „Щоб усі були одно" (Ів 17. 21).

Накладання кари у випадку порушення принципів спів-служіння із східними некатолицькими служителями належить до компетенції єпархіального єпископа, а у випадку інших християн-зарезервований Конгрегації Доктрини Віри.

Цією нормою бажається уникнути всякої двозначності по відношенню до можливих меж в участі у спільних священ­нодійствах. В цьому контексті особливо значущим є заклик св. Василія Великого до священика: "О, священику, [...] будь гідним святих канонів! Не співслужи з тими, з котрими вони забороняють це!"

+ ІГОР (Возьняк) Архиєпископ Львівський УГКЦ

Львівські Архиєпархіяльні Вісті № 02 (2009) c. 9-11.