Інститут Церковного Права

Головна Статті та Публікації Апостольська Конституція Pastor Bonus
18.10.2007
ІЦП
Головна
Новини
Статті та Публікації
Видання Інституту
Проекти Інституту
Про ІЦП
Конгрес Богословів УГКЦ
УБНТ
Законодавство
Собори
Синод
Збірки законів
Послання і листи
Літургійне Право
Окружні послання Римських Архиєреїв
Розділи сайту
Бібліотека
Питання каноністові
Світова Періодика
WEB-ресурси
Архів
Документи
Пошук
Електронний каталог ІЦП
Дипломні роботи
Судочинство
Авторизація





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
 
 
Дорогі колеги!!!
Інститут Церковного Права ім. свщмч. Андрія Іщака

Запрошує на семінар каноністів

Тема: Організація душпастирства згідно рішень синодів Києво-Галицької Митрополії в роках 1596-1991.

Доповідач: о. д-р Роман Шафран

Четвер, 25 жовтня 2007 р. о 15 год. музей Йосифа Сліпого

 
 


Апостольська Конституція Pastor Bonus
Написав проф. Карль Ґерольд Фюрст   
18.07.2006

LEX PRIOR DEROGAT POSTERIORI?

І. Римська Рота: чи є вона конкуруючим судом, або судом, який має перевагу у ІІ-ій інстанції?



1. Конкретний випадок

У 1997 році ''Il Diritto Ecclesiastico'' опублікував з коротким коментарем декрет з екстраординарним випадком, справою «Inter-eparchialis Graecorum Melkitarum seu Berytensis et Gibailensis». У цьому декреті спочатку – і, мабуть, вперше після того, як набрав чинності ККСЦ, – йшлося про питання конкуруючої, навіть переважаючої «власної компетенції» Римської Роти з огляду на процеси у межах території патріаршої Церкви [1] .
Стисло про стан справи, наскільки він є зрозумілий з передруку в IDE (''Il Diritto Ecclesiastico'' -[2]. У справі «Intereparchialis Graecorum Melkitarum seu Berytensis Et Gibailensis» було винесено для позивача позитивний вирок у І-ій інстанції від 15 грудня 1992 року. Проти цього вироку Defensor до звичайного Патріаршого Суду Греко-Мелхітського Патріархату[3]. Одночасно протилежна сторона подала апеляцію і скаргу про недійсність вироку до Римської Роти, і цікавилася її перебігом. Апеляція і скарга про недійсність вироку до Римської Роти не були взяті судом І-ої інстанції до уваги, і акти справи переслали до звичайного Патріаршого Суду (пор. канн. 1368 і 1063 § 3 ККСЦ). Римська Рота звернулася до Патріаршого Суду з проханням переслати акти; зі свого боку протилежна сторона, вважаючи Патріарший Суд некомпетентним, вимагала від нього припинити апеляційний процес, який там уже розпочався. Патріарший Суд декретом від 30 березня 1993 року підтвердив вирок І-ої інстанції і видав декрет про виконання вироку, незважаючи на наполягання декана Римської Роти припинити процес у Патріаршому Суді й переслати акти до Римської Роти, в чому декан Римької Роти звернувся за допомогою до Апостольського Нунція в Ливані. Проти цього декрету про підтвердження вироку протилежна сторона представила рекурс до Римської Роти, подала заяву про nova propositio causae, апелювала проти вироку І-ої інстанції, а також подала скаргу про недійсність цього вироку і декрету про його підтвердження; потім вона подала заяву з вимогою призупинити декрет про виконання вироку і передати всі акти Римській Роті. Відповідно до цього Римська Рота дійсно перебрала компетенцію на себе. 16 травня 1993 року було утворено колегію суддів, яка декретом від 16 червня 1993 року призупинила декрет про виконання вироку; декретом від 20 липня 1994 року постановила призупинити вирок І-ої інстанції, а також декрет про підтвердження ІІ-ої інстанції; виконання цього декрету було доручено Апостольському Вікарію для римо-католиків у Ливані. На вимогу жінки, яка представила рекурс, – в той час як Римська Рота робила поступ у процесі, - акти було переслано до Апостольської Сигнатури, яка декретом від 7 липня 1995 року вирішила: ''Si et quatenus mulier conventa novum causae examen de quo in can. 1325 CCEO petere velit, pertractio huiusmodi impugnationis committitur Rotae Romanae, quae videre poterit etiam, si et quatenus, de querela nullitatis''[4]. Це відбулося, хоча попереднє питання головуючого судді 28 листопада 1995 року було сформульовано так: ''Viso Decreto S. Tribunalis Signaturae Apostolicae diei 7 iulii 1995, causa in epigraphe pertractetur per Decretum seu per memorialia, nempe: Utrum nova causae propositio concedenda sit, et, quatenus affermative, videatur super querela nullitatis sententiarum primae et secundae instantiae per modum exceptionis''[5]. vinculi апелював примітка перекладача) і цікавим для цієї статті


2. Обґрунтування щодо компетенції Римської Роти

Вже із представлення стану справи випливає, як я зазначив вище, що Римська Рота з самого початку перебрала компетенцію у ІІ-ій інстанції на апеляцію проти вироку І-ої інстанції та на скаргу про недійсність по відношенню до вироку І-ої і ІІ-ої інстанцій. З цього представлення безсумнівно випливає, що Римська Рота у справі діяла навіть ''Viso Decreto S. Tribunalis Signaturae Apostolicae diei 7 iulii 1995''[6], отже, щойно після уповноваження Апостольською Сигнатурою. Як у цих обставинах Римська Рота або колегія суддів обґрунтовує свою звичайну компетенцію?

2.1. Ведучі лінії коментатора декрету

Ведучі лінії коментатора декрету у нашому контексті кажуть: ''Патріарший Суд ІІ-ої інстанції помилково припустив, що він може вирішувати про підтвердження (вироку І-ої інстанції) при наявності формально представленої апеляції до Римської Роти оскарженою стороною, маючи переконання, що новий ККСЦ скасував звичайну компетенцію у ІІ-ій інстанції Апостольського Суду (або Римської Роти). Однак, аналізуючи як підготовчі роботи, так і Апостольську Конституцію Pastor Bonus, яка також є законом для Східних Церков, стає очевидним те, що Рота взагалі не була позбавлена звичайної компетенції у цій матерії, навіть більше – вона має перевагу порівняно з компетенцією, що має нижчий апеляційний суд, і тому вирок апеляційного суду позначений вадою непоправної неправосильності''[7].

2.2. Аргументація щодо звичайної компетенції Римської Роти в самому декреті

2.2.1. Чи існує компетенція згідно з кан. 1059 § 2 ККСЦ?

Колегія суддів спочатку посилалася на те, що адвокат жінки і Promotor iustitiae вказали, що декрет-підтвердження Патріаршого Суду цитує особливо кан. 1059 § 2 ККСЦ, який звучить: ''Provocatio appelationis ad Romanum Pontificem interposta non suspendit, excepto casu appelationis, exercitium potestati Iudicis''[8]; однак це є вже застарілим правом (с. 32 § 2 Sollicitudinem Nostram (SN)[9]), яке, згідно з думкою коментаторів[10], означає, що апеляція до Апостольського Престолу, а отже, не тільки до особи Папи, але й до трибуналів Римської Курії, призупиняє юрисдикцію підпорядкованого судді. Право підпорядкованого судді продовжувати справу мало б діяти (лише) до того часу, поки суддя одержить повідомлення Папи або одного з апостольських трибуналів, що Апостольський Престіл прийняв справу в провадження.

Таке посилання на кан. 32 § 2 SN показує, що колегія суддів (а до неї, мабуть, як адвокат так і Promotor iustitiae) цілком недогледіли, що між кан. 32 § 2 SN і кан. 1059 § 2 ККСЦ існує вирішальна різниця: на противагу до кан. 32 § 2 SN[11] (і також до кан. 1417 СІС/1983[12]) в кан. 1059 § 2 ККСЦ не говориться про Sedes Apostolica (що дійсно обіймало б також дикастерії й інші установи Римської Курії, а отже, і Римську Роту[13]), однак, як вже встановлено у § 1[14][15] і також до кан. 1417 § 1 СІС/1983[16]), свідомо говориться про Romanus[17]. (напротивагу до кан. 32 § 2 SN (виключно!) Pontifex

Це ще раз безсумнівно показує, що шляхом provocatio ad Romanum Pontificem Римська Рота спочатку не має жодної компетенції. В свою чергу Римська Рота також потребує особливого уповноваження, якого вона у конкретному випадку власне раніше не мала, і отримала його через зацитований вище декрет, виданий Апостольською Сигнатурою[18], яка має на те ґенеральне уповноваження від Папи.

2.2.2. Чи існує компетенція Римської Роти через кан. 408 SN або Артикул 128 Апостольської Конституції Pastor Bonus[19]?

У зв’язку з питанням про компетенцію Римської Роти, стверджену в декреті, на основі кан. 408 SN[20] або Артикулу 128 PB[21] спочатку слід з’ясувати два питання, які далі будемо зустрічати в арґументації Римської Роти: яким є відношення ККСЦ до SN; і яким є відношення ККСЦ до Pastor Bonus?

– Колегія суддів цитує спочатку канн. 1502 § 1 ККСЦ[22] і 1503 ККСЦ[23] і робить висновок: ''Exinde, legenti novum Codicem Canonum Ecclesiarum Orientalium die 18 octobris 1990 promulgatum, Supremus Legislator de competentia Romanae Rotae Tribunalis nec espresse abrogavit neque derogavit ne espresse quidam contrariam legem edixit vel totam materiam de integro ordinavit in M.P. 'Solicitudinem Nostram' contentam''[24]. Однак це твердження видається мені дуже сміливим. Зрозуміло, що тут не місце детально представляти, наскільки охоплююче ККСЦ наново врегулював предмет SN. Дещо про це каже вже просте порівняння кількості канонів: Титул XXII (De recursibus adversus decreta administrativa) з одинадцятьма канонами, XXIV (De iudiciis in genere) з 130 канонами, XXV (De iudicio) з 172, XXVI (De quibusdam processibus specialibus) з 44 канонами і XXVIII (De in poenis irrogandis) з 20 канонами, отже разом 377 канонів процесуального права, невже не врегулювали наново у повному обсязі цілий зміст SN з 576 канонами? Слід мати на увазі і, наскільки мені відомо, до цього часу не викликає сумнівів, що SN (як також інші три Motu Proprio Пія XII., Crebrae, Postquam Apostolicis, Cleri sanctitati) через набрання чинності ККСЦ скасований extoto. contentioso procedura allatae

– Колегія суддів далі вказує на те, що тепер у цілій Церкві діє єдиний Corpus Iuris, який складається з трьох частин: Codex Iuris Canonici латинської Церкви 1983 року, Codex Iuris Ecclesiarum Orientalium 1990 року і Апостольська Конституція Pastor Bonus 1988 року; остання в Артикулах 121-130 розглядає компетенцію апостольських трибуналів. З цим можна до певної міри погодитися, тим більше, що я сам висловився в принципово позитивному значенні щодо цього[25]. Проте, це не звільняє від питання, яке співвідношення „одне до одного” мають між собою ці три законодавчі акти, що творять єдиний Corpus Iuris, зокрема: яке правове значення має в цьому „одне до одного” вказівка Вищого Законодавця, додати Апостольську Конституцію Pastor Bonus до видання відповідного Кодексу (СІС або ККСЦ)[26]. Іншими словами: ця вказівка засадничо означає щораз нову промульґацію Апостольської Конституції з огляду на СІС або ККСЦ, і таким чином водночас щораз нову «цілісну збірку», яку знову слід узгодити з іншою, чи всі три законодавчі акти знаходяться у «нормальному», навіть якщо у тісному відношенні одне до одного. Тепер не можна знайти жодного сліду нової промульґації Кодексу, або навіть від безпосереднього залучення Апостольської Конституції Pastor Bonus у Кодекс (яке стосовно трактованої тут проблеми, посилаючись на ККСЦ, могло б принести зі собою скасування)[27]. Залишається тільки інша розв’язка: CIC, Pastor Bonus і ККСЦ, видані одним і тим самим Вищим Законодавцем, стоять на «однаковому рівні», а у відношені одне до одного як prior і posterior.

Для конкретної аргументації Римської Роти на користь її компетенції також у випадках з території патріаршої Церкви це означає таке:

– пряма аргументація на основі кан. 408 SN є невдала, бо цей канон разом із цілим motu[28]; proprio скасовано з моменту проголошення ККСЦ

– тут навіть не може бути „допоміжним” посилання на кан. 1503 ККСЦ[29], оскільки в ККСЦ у нашому контексті не існує жодного lex dubbia posterior, яку можна відіслати на lex prior (у конкретному випадку на кан. 408 SN) і погодити з нею;

– аргументація на основі Артикулу 128 PB може мати успіх тільки тоді, якщо б ККСЦ не скасував цей Артикул – lex posterior derogat priori, а не нововигадане lex prior derogat. Таке скасування щодо випадків у судах у межах території Східної Церкви справді відбулося, як вказує на це власне історія редакції канн. 1059 § 2 і 1063 § 3 ККСЦ – напротивагу процитованому вище керівному принципу до декрету. posteriori

2.3. Історія редакції канн. 1059 § 2 і 1063 § 3 ККСЦ і її впливи

2.3.1. Перший проект «ведучих принципів» для Східного Кодексу

Відразу після початку своєї роботи Комісія попросила від факультету Церковного Права Папського Східного Інституту проект «ведучих ліній» для Східного Кодексу[30]. Вже в цьому проекті було передбачено щодо Canones de processibus: ''Кожна Східна Церква (патріархат, верховне архиєпископство, митрополія) мусить мати можливість впорядкувати свої суди так, щоб у всіх трьох інстанціях вони провадили до кінцевого вироку ті випадки, які не є зарезервовані Святому Престолові. Незмінним залишається 'provocatio ad Sedem Apostolicam' згідно з кан. 32 М. Р. 'Sollicitudinem Nostram'[31], що становить виняток, оскільки не є справжньою апеляцією''[32]. Опісля проект розіслали до розгляду членам Plenaria.

2.3.2. Перша Plenaria комісії

На першій Plenaria Комісії, яка відбувалася в Римі з 18 до 23 березня 1974, було одноголосно прийнято і затверджено також той фрагмент проекту (який був представлений у дещо зміненій формі як абзац 3[33]). Зрештою, у дискусії щодо цього проекту відбулося радше два гострих втручання, чи також з обмеженням до provocatio ad Sedem Apostolicam можна досягти бажаної цілі[34], а саме, засадниче «залишання» процесу в межах відповідної Східної Церкви[35]. Про-секретар пояснив, що при зробленому запереченні не можна посилатися тепер на кан. 32 SN, але навіть коли це було б можливо взагалі, можна було б посилатися на кан. 73 SN, в якому дозволено безпосередньо після проголошення вироку І-ої інстанції апелювати до Риму[36]. Запропонований текст врешті-решт був прийнятий Plenaria одноголосно[37].

2.3.3. Робоча група De Processibus

На другому засіданні (2-7 червня 1975 р.) робоча група De Processibus розробила – на базі канн. 17-20, 32-39, 51 і 72-75 SN та зі знанням проекту процесуального права для Латинського Кодексу на тому рівні – проект процесуального права для Східного Кодексу. При цьому вона посилалася виразно на щойно згаданий текст «керівних принципів»[38] і повторила це у звіті про затверджений на цьому засіданні кан. 5 § 2 SN схеми[39], в якому в його «попереднику», кан. 32 § 2 SN, поняття Apostolica Sedes свідомо було замінено на Romanus Pontifex: ''Слід зауважити, що у вищезгаданих «керівних принципах» наполягається на тому, що кожна Східна Церква мусить мати впорядкованими свої суди так, щоб вони самі у всіх трьох інстанціях провадили справу до кінцевого вироку... ціле питання не дозволено розглядати у зв’язку з цим каноном, але у зв’язку з кан. 73 SN, який говорить про правдиву апеляцію після вироку, навіть від Патріаршого Суду, яка вже після ІІ-ої інстанції може бути відіслана до Риму. Трохи нижче буде помічено в канонах, що робоча група виразно, слідуючи «керівним принципам», каже, що Патріарший Суд є апеляційним судом у ІІ-ій інстанції і подальших інстанціях і, таким чином кан. 73 був просто опущений робочою групою''[40]. Щодо кан. 9 схеми робоча група наголосила: ''§ 2 напротивагу тому (§ 1) є новизною. Через редакцію цього параграфа[41] і через одночасне вилучення кан. 73 SN робоча група пристосувалася до вищезгаданих «керівних принципів» так, що вона запропонувала, щоб Патріарший Суд міг трактувати процеси у всіх інстанціях, завжди залишаючи недоторканим provocatio ad Romanum Pontificem, про яке говорить кан. 5 цієї схеми''[42].

2.3.4. Подальший розвиток

Норми канн. 5 і 9 залишилися і надалі такими ж у схемі[43], яку вислали до розгляду. У примітках, які знаходилися перед цими канонами, можна виразно прочитати: ''Inter alia Coetus Plenarius Membrorum Commissionis votum enuntiavit ut tribunalium ordinatio in Patriarchalibus Ecclesiis magis consona sit earundem sui iuris statui ac, proinde, ut causae intra ambitum harum Ecclesiarum finiantur, remotis appelationibus ad Romanae Curiae Dicasteria, firmo tamen sempre uniuscuiusque christifidelis iure ad Romanum Pontificem recurrendi''[44]. Канони залишилися також після denua recognitio (там кан. 9 § 3, лише розширені через постанову, що Патріарший Суд має також права Митрополичого Суду в місцях тих територій Патріаршої Церкви, де не утворено церковних провінцій)[45]; у цій формі увійшли вони як канн. 1074 або 1078 § 3 у схему Codicis Orientalis у 1986[46], не отримали при розгляді жодних modi[47], були прийнятими на Plenaria у 1988 без змін і, врешті, як кан. 1059 або 1063 § 3 увійшли в ККСЦ. Iuris Canonici

3. Відступлення: Чи має декан Римської Роти іus advocandi з огляду на справи у судах у межах території Східних Церков свого права?

У дискусії про компетенцію Римської Роти у «східних» випадках слід зробити короткий відступ щодо Артикулу 52 Норм Римської Роти[48], які viva voce були апробовані 7 лютого 1994 р. і набрали чинності 1 жовтня 1994 р.

Ця апробація Норм викликала спочатку хвилювання, оскільки вони справді «скасовували» деякі канони ККСЦ, так що вони згідно з Артикулом 18, 2 PB мали послідувати ''de specifica approbatione Summi Pontificis''. Це було «оздоровлено» через Rescriptum ex audientiaвід 23 січня 1995р.; на цій авдієнції Папа пояснив свою думку стосовно апробації Норм Римської Роти і наказав, що її слід розглядати як апробацію партикулярного права, яку дано у forma, також з відступленням від lex universalis[49]. specifica Sanctissimi

Однак, чи справді це означає скасування норм ККСЦ? Я думаю, ні. Хоч в prooemium можна прочитати, що було необхідно, щоб норми ''post Concilium Vaticanum II et renovatum Codicem Iuris Canonici … anno MCMLXXXIII … pro Latinis, necton post editum Codicem Canonum Ecclesiarum promulgatum, … iuxta novam accommodatae disciplinam recognitioni subicierentur, ne praetermissa quidam instauratione novi ordinis Curiae Romanae, per Const. Apost. Pastor Bonus … a. MCMLXXXVIII effecta''[50]. Жодного разу немає посилань у Нормах на ККСЦ, на канони СІС (у цьому значенні навіть невідповідно) без помітки «СІС»[51]. Норми, очевидно, не вповні серйозно беруть до уваги ККСЦ[52]. Питання, яке ми тут поставили, а саме про ius декана Римської Роти, виходить навіть із самого тексту Арт. 52 Норм[53], що у ньому йдеться тільки про сферу Латинської Церкви, оскільки там виразно (і лише) відіслано до тих випадків, про які мова в кан. 1444 § 1 (СІС/1983), каноні, який немає в ККСЦ жодного відповідника. Orientalium anno MCMXC … advocandi


ІІ. Римська Рота як ІІІ-тя інстанція

1. Конкретний випадок

Інший прецедент відбувся в 1995/96 роках у зв’язку зі справою сиро-малабарців «Ernakulamensis», у якій також йшлося про питання звичайної компетенції Римської Роти як ІІІ-ої інстанції у справах, які вирішили в І-ій і ІІ-ій інстанції у судах у межах території патріаршої Церкви або Церкви верховного архиєпископа[54]. - Angamaliensis

У сиро-малабарському випадку, після позитивного вироку І-ої інстанції, але негативного ІІ-ої інстанції, спочатку позивач подав апеляцію до Римської Роти як ІІІ-ої інстанції (Римська Рота відкликала справу до себе і дала запит до Суду Верховного Архиєпископа переслати акти справи І-ої і ІІ-ої інстанцій). Після того, як голова Суду Верховного Архиєпископа сиро-малабарської Церкви звернув увагу на те, що Римська Рота у випадках щодо судів у межах території патріаршої Церкви або Церкви верховного архиєпископа не має звичайної компетенції в ІІІ-ій інстанції, позивач подав provocatio ad Romanum Pontificem до Апостольської Сигнатури[55], тоді як Суд Верховного Архиєпископа спочатку не виконав вимогу переслати акти до Римської Роти, оскільки справа знаходилася в Апостольській Сигнатурі. Апостольська Сигнатура передала врешті-решт справу Римській Роті[56].

2. Правовий стан

Власне пояснення з боку Римської Роти своєї компетенції про посилання на апеляцію, яка спрямована до неї, (ще!) немає. Сам, з критикою щодо сумнівної компетенції, можу висловитись тільки коротко: відносно звичайної компетенції у ІІІ-ій інстанції для справ, які відбувалися у І-ій і ІІ-ій інстанції у суді у межах території патріаршої Церкви або Церкви верховного архиєпископа, діє те, що я щойно сказав по відношенню до конкуруючої юрисдикційності Римської Роти для всіх Східних Церков – після того, як набрав чинності ККСЦ, її вже нема. Тут діє кан. 1065 ККСЦ, згідно з яким: ''Tribunal tertii gradus est Sedes Apostolica, nisi aliter iure communi expresse cavetur''. А це ''nisi aliter iure communi expresse cavetur'' є однозначно дано через кан. 1063 § 3, зокрема на підґрунті його виникнення, для патріарших Церков і Церков верховного архиєпископа.


ІІІ. Висновки

Із набранням чинності ККСЦ, 1 жовтня 1991 р., Римська Рота втратила свою звичайну конкуруючу компетенцію і навіть компетенцію, що має перевагу по відношеню до інших судів ІІ-ої інстанції у справах, які провадились у І-ій інстанції в судах у межах території Східної Церкви. Звичайну компетенцію як суду ІІІ-ої інстанції Римська Рота має лише у справах, які провадились в І-ій Інстанції і/або в ІІ-ій інстанції в судах у межах території митрополичої[57] чи „інших”[58] Східних Церков свого права, однак не в таких, які провадилися в судах у межах території патріаршої Церкви або Церкви верховного архиєпископа. У таких справах Римська Рота є компетентною лише шляхом provocatio ad Romanum Pontificem, з тим, що призначення може відбутися через Апостольську Сигнатуру на основі її особливих повноважень.
[1] Див. RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin: IDE (1997) II, 27-35: ''Apostolicum Romanae Rotae Tribunal – Intereparchialis Graecorum Melkitarum seu Beryten. et Gibailen – Nullitatis Matrimonii – Praeliminaris querelae nullitatis et novae Causae Propositionis – decr. 5 giugno 1996 – De Lanversin, Ponente'' (там же, 27). – Виділення текстів, які цитуються в цій праці, є виключно авторські.

[2] Пор. там же, 28-30.

[3] Про створення суду Східних Церков свого права в загальному див. THAZHATH, A., The Superiorand Ordinary Tribunals of a sui iuris church: StC 29 (1995) 375-395.

[4] RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin; Nr. 6 (примітка 1), 30.

[5] Там же.

[6] Перед цим декретом Апостольської Сигнатури проблема була покладена перед PCI; пор. Quaestiones quaedam studio Consilii submissae: Communicationes 27 (1995) 31, яка, однак, не прийняла рішення; пор. RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin, Nr. 2 (примітка 1), 27.

[7] ''Erroneamente il Tribunale patriarcale di II grado ha presunto di poter decidere la ratifica in presenza di un appello alla Rota ritualmente proposto dalla parte convenuta, sul presupposto che il Nuovo codice dei Canoni delle Chiese Orientali abbia soppresso la competenza ordinaria di secondo grado del Tribunale Apostolico. Come si evince chiaramente sia dai lavori preparatori che dalla Pastor Bonus, che ? legge anche per gli orientali, la Rota non ? stata affatto privata della sua ordinaria competenza in questa materia, che anzi ? prevalente rispetto a quella goduta dal Tribunale d’appello inferiore e dunque la decisione del Tribunale appellato ? viziata da competenza assoluta'' (RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin (примітка 1), 27).

[8] RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin; Nr. 14 (примітка 1), 32; формулювання стоїть так у декреті, але не є цілком коректним (цілий текст див. тут, примітка 17). Понад те змушений заявити, що я також не цілком зрозумів й інші формулювання в декреті Римської Роти (мабуть, із-за граматичних помилок у декреті?). У всякому разі я намагався перекласти текст належним чином.

[9] Кан. 32 § 2 SN: ''Provocatio tamen ad Sedem Apostolicam interposita non suspendit, exclusocasu appelationis, exercitium iurisdictionis in iudice qui causam iam cognoscere coepit; quiqueidcirco poterit iudicium prosequi usque ad definitivam sententiam, nisi constiterit SedemApostolicam causam ad se advocasse''.

[10] Зрештою тут зацитований лише GALTIER, F., Code Oriental de Proc?dure Eccl?siastique. BeirutRR 20.11.1950 c. Ragni. 1951, 391 або 50 і до порівняння

[11] Див. тут примітку 9.

[12] Кан. 1417 § 2 СІС/1983: ''Provocatio tamen ad Sedem Apostolicam interposita non suspendit, praeter casum appellationis, exercitium iurisdictionis in iudice qui causam iam cognoscere coepit; quique idcirco poterit iudicium prosequi ..., nisi Sedes Apostolica iudici significaverit se causamadvocasse''.

[13] Кан. 48 ККСЦ: ''Nomine Sedis Apostolicae vel Sanctae Sedis in hoc Codice veniunt non solumRomanus Pontifex, sed etiam, ... , Dicasteria aliaque Curiae Romanae instituta''.

[14] Кан. 1059 § 1 ККСЦ: ''Ob primatum Romani Pontificis integrum est cuilibet christifideli causamsuam in quovis statu et gradu iudicii cognoscendam ad ipsum Romanum Pontificem deferre''.

[15] Кан. 32 § 1 SN: ''Ob primatum Romani Pontificis integrum est cuilibet fideli in toto orbe cattolicocausam suam ... in quovis iudicii gradu et in quovis litis statu, cognoscendam ad SedemApostolicam deferre''.

[16] Кан. 1417 § 1 CIC/1983: ''Ob primatum Romani Pontificis integrum est cuilibet fideli causamsuam ... , in quovis iudicii gradu et in quovis litis statu, cognoscendam ad Sanctam Sedemdeferre''.

[17] Кан. 1059 § 2 ККСЦ: ''Haec provocatio tamen ad Romanum Pontificem interposita nonsuspendit excepto casu appellationis exercitium potestatis in iudice qui causam iam cognoscerecoepit quique idcirco potest iudicium prosequi usque ad sententiam definitivam, nisi constatRomanum Pontificem causam ad se advocavisse''. Цю різницю не помітив також FUNGHINI, R., La competenza della Rota Romana: Le ''Normae'' del Tribunale della Rota. (Studi Giuridici, 42) Citt? del Vaticano 1997, 151-164, 162: ''Come ? noto, nel Codice per le Chiese Orientali non si fa affatto menzione del Tribunale della Rota. Si parla di provocatio ad S. Sedem''. FUNGHINI, який був членом колегії суддів, висловлюється за компетенцію Римської Роти. Првн однак напротивагу, в цій самій збірці, LLOBEL, J., Le norme della Rota Romana in rapporto alla vigente legislazione canonica. La ''matrimonializzazione'' del processo; la tutela dell’ecosistema processuale; il principio di legalit? nell’esercizio della potest? legislativa: там же, 47-92; 67-69: ''L’incidenza del diritto delle Chiese orientali sulla competenza della Rota''.

[18] Апостольська Сигнатура отримала від Папи, що й мені нею було потверджено, після промульґації ККСЦ особливе і ґенеральне повновладдя на advocatio при provocatio ad RomanumPontificem також у відношенні до Східних Церков.

[19] Пор. RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin; Nr. 15 (примітка 1), 32.

[20] Кан. 408 SN: ''Si alia pars ad tribunal Apostolicae Sedis appelaverit, alia ad aliud competens, appellatio prosequenda est coram tribunali Apostolicae Sedis''.

[21] Art. 128 PB: ''Hoc Tribunal (Romanae Rotae) iudicat: 1° in secunda instantia, causas abordinariis tribunalibus primae instantiae diiudicatas, quae ad Sanctam Sedem per appellationemlegitimam deferuntur; 2° in tertia vel ulteriore instantia, causas ab eodem Tribunali Apostolico etab aliis quibusvis tribunalibus iam cognitis, nisi in rem iudicatam transierint''.

[22] Кан. 1502 § 1. ККСЦ: ''Lex posterior abrogat priorem aut eidem derogat, si id expresse edicitaut si illi est directe contraria aut totam de integro ordinat legis prioris materiam''.

[23] Кан. 1503 ККСЦ: ''In dubio revocatio legis praeexsistentis non praesumitur, sed legesposteriores ad priores trahendae sunt et his, quatenus fieri potest, conciliandae''.

[24] RR 5. 6. 1996 c. De Lanversin; Nr. 15 (примітка 1), 32. Текст у всякому разі є явно дефектним; дійсно бракує виразу «Exinde, legenti … constat» або приблизного такого.

[25] Пор. F?rst, C.G., Zur Interdependenz von lateinischem und orientalischem Kirchenrecht. Einige Anmerkungen zum Kirchenrecht der katholischen Kirche: AYMANS, W., /GERINGER, K.-Th. (Hrsg.), Iuri Canonico Promovendo. Festschrieft f?r Heribert SCHMITZ zum 65. Geburtstag. Regensburg 1994, 531-556, = DERS., Interdipendenza del Diritto Canonico Latino ed Orientale Alcune osservazioni circa il Diritto  Canonico della Chiesa Cattolica: BHARANIKULANGARA, K. (Hrsg.), Il Diritto Canonico Orientale nell’ordinamento ecclesiale. (Studi Giuridici, 34) Citt? del Vaticano 1995, 13-33 (?bersetzt von Silvano ARGESTINI).

[26] Дивись промову Папи до Синоду Єпископів 25.10.1990 про новий ССЕО: AAS 83 (1991) 486-493, 488: ''Novae Ciriae Romanae dispositioni provisum est per Constitutionem Apostolicam Pastor bonus ... quae, ut iam decretum est, editionibus publicis amborum Codicum est addenda, cum lex sit ad Ecclesiam universalem spectans''.

[27] Було б зі самого початку трохи безглуздо, якщо б Найвищий Законодавець Церкви майже одночасно з проголошенням ККСЦ його ж в поодиноких частинах скасував.

[28] Пор. Кан. 6, 1° ККСЦ: ''Codice vim obtinente: 1° abrogatae sunt omnes leges iuris communisvel iuris particularis, quae sunt canonibus Codicis contrariae aut quas materiam respiciunt inCodice ex integro ordinatam''.

[29] Див. тут примітку 23.

[30] Див. Nuntia 1 (1975) 20 і Nuntia 30 (1990) 3.

[31] Текст тут, примітки 15 (с. 32 § 1 SN) і 9 (с. 32 § 2 SN).

[32] Nuntia 1 (1975) 31, X, 2: ''Кожна Східна Церква (патріархат, верховне архиєпископство, митрополія) нехай має можливість впорядкувати свої суди так, щоб вони провадили у всіх трьох інстанціях до кінцевого вироку ті випадки, які не є зарезервовані Святому Престолові, залишаючи 'provocatio ad Sedem Apostolicam' згідно з кан. 32 Motu Proprio 'SollicitudinemNostram'[1], що становить виняток, оскільки не представляє собою справжню апеляцію''.

[33] Єдиною зміною було в полишенні «дужок» ''(Patriarcato …)'' пор. Nuntia 30 (1990) 65.

[34] Я дозволю собі пригадати, що й тоді advocatio causae при provocatio ad Sedem Apostolicamтакож відбувалося через Апостольський Престіл, як правило через Римську Роту (кан. 32 § 2 SN). Тим навіть не пошкодили цілі тих, які втручалися, і висловлювали думку, що зловмисне використовування інституту provocatio відбувалося за часто і безпідставно.

[35] 'Au num?ro 3 et au num?ro 4, on parle de la 'provocatio ad Sedem Apostolicam'. Je crois qui’il faut pr?ciser d’une mani?re tr?s claire, ce qu’on veut dire par l?. Nous avons des cas particuli?rement tragiques, o? la justice est d?ni?e, ? cause de cette 'provocatio ad Sedem Apostolicam' … Il y a des gens qui sont malhonn?tes et qui, sanchant qu’un recours au Saint-Si?ge peut provoquer un retard de trois, quatre et cinq ans, font cet appel au Saint-Si?ge, simplement pour retarder la sentence'' (Nuntia 30 [1990] 65). ''Consultore H1: in appoggio da quanto detto dal Membro G osserva: 'Les gouvernements chez nous, ne comprennent pas cette all?geance de nos tribunaux ? Rome, surtout quand pour motifs tr?s futiles, on provoque la cause processuelle ? Rome. Deuxi?memnt, en cas de recours contre une sentence prononc?e par ces tribunaux, les Cours de Cassations locaux n’h?siteraient pas ? reprendre l’?tude du proc?s, ? annuler la sentence de nos tribunaux ou romains. A mon avis, il faudrait changer la structure de ce canon, de fa?on ? ?viter toute possibilit? d’exploitation. Le maintenir tout en l’adaptant pour les causes trait?es par le Synode Patriarcal'' (Nuntia 30 [1990] 65).

[36] Кан. 73 § 1 SN: ''A tribunali Patriarchae vel Archiepiscopi iudicante in prima vel seconda instantia appellatio fieri potest ad Sedem Apostolicam''.

[37] Див. Nuntia 30 (1990) 88; текст див. Nuntia 3 (1978) 8, (італійською), 16, (французькою) і 23 (англійською).

[38] ''En cherchant d’?tre fid?le au mandat de la R?union Pleni?re des Membres de la Commission'Chaque elise Orientale devrait avoir la possibilit? d’organiser ses propres tribunaux de fa?on ? pouvoir tra iter les causes (non r?serv?es au Saint Si?ge) dans les trois instances, jusqu’? la sentence finale, mise ? part la provocatio ad Sedem Apostolicam'  '' (Nuntia 5 (1977) 4). exprim? dans les deux principes directeurs suivants: a)

[39] Кан. 5 відповідав кан. 32 SN проте з одним, як вже показано вище, вирішальним винятком: поняття Sedes Apostolica (''ad Sedem Apostolicam deferire …  ad Sedem Apostolicam interposta … Sedem Apostolicam ad se advocasse'') замінено поняттям Romanus Pontifex; це слід строго інтерпретувати у термінології Східного Кодексу.

[40] Nuntia 5 (1977) 9: ''Il faut noter que les 'Principes directours' cit?s plus haut insistent que claque Eglise Orientale doit avoir les tribunaux organis?s de fa?on que toutes les 3 instances jusqu’? la sentence finale soient termin?es dans ces tribunaux-m?mes … toute la question doit ?tre trait?e non pas en relation de ce canon, mais en relation du SN can. 73, qui parle d’un vrai appel apr?s la sentence, m?me du tribunal patriarcal, qui peut ?tre transmis ? Rome d?j? en seconde instance. On remarquera plus bas dans les canons qui suivent que le Coetus dit explicitement, suivant les 'Principes directours', que le tribunal patriarcal est un tribunal d’appel en seconde et ult?rieures instances et pourtant le can. 73 ?tait simplement omis le Coetus''.

[41] Кан. 9 § 2: ''Hoc tribunal est tribunal appellationis in seconda et ulterioribus instantiis, opeiudicium qui sibi invicem succedunt, pro causis in tribunalibus iam definitis'' Nuntia 5 [1977] 15.

[42] Кан. 9 § 2: ''Le § 2 au contare est une grande nouveaut?. En r?digeant ce paragraphe et en omettano en meme temps le can. 73 du SN, le Coetus s’est conferm? au 'Principe directour' menrion? plus haut en proposant que le trinunal patriarcal peut tra iter les causes en toutes les trois instances, ?tant toujours sauve la provocatio ad Romanum Pontificem, de la quelle parle le can. 5 de ce Sch?ma'' (Nuntia 5 [1977] 14). Нехай буде знову пригадане, що кан. 5 § 2 також застерігає Папі advocatio.

[43] Див. Schema Canonum de Tutela Iurium seu de Processibus. Roma 1982, канн. 5 і 9: Nuntia 14 (1982) 20.

[44] Там же 4. У всякому разі не слід приховувати, що трохи пізніше у Praenotanda можна прочитати, ''Hoc canone (can. 9) hierarchia tribunalium (eparchialium, metropolitanum, patriarcale) in patriarcali Ecclesia completa est, quod profecto non excludit concurrentem, etpraevalentem, competentiam tribunalium Summi Pontificis in iisdem causis'' (там же 6). Я не можу пояснити це формулювання; можу лише сказати, що воно прямо суперечить mens Coetus, яке вже давно було опубліковано (пор. тут, примітка 40), навіть протирічить цитованому вище місцю в Praenotanda, яке там mens Coetus по-новому чітко висловлює.

[45] Див. Nuntia 21 (1985) 40-65, 42.

[46] Див. схему Codicis Iuris Canonici Orientali. Рим 1986: Nuntia 24/25 (1987) 192.

[47]Пор. Nuntia 28 (1989) 132.

[48] S. Romanae Rotae Tribunal, Normae: AAS 86 (1994) 508-540, 509. Art 52 (там же 523) звучить: ''Salvo praescripto can. 1444 § 2, Decani erit, auditis duobus antiquiribus Auditoribus, iam a prima instantia avocare causas de quibus in eiusdem canonis § 1, quoties peculiaria adiuncta sive locorum sive personarum propter bonum animarum idipsum urgeant''.

[49] ''Segretaria Status. Rescriptum ex Audientia Sanctissimi, quo Normae Rotales in forma specifica approbantur. Nell’Udienza concessa oggi, 23 febbraio 1995, al sottoscritto Cardinale Segretario di Stato, il Sommo Pontefice Giovanni Paolo II si ? degnato manifestare la propria mente circa l’approvazione da Lui fatta il 7 febbraio 1994 delle 'Norme' del Tribunale della Rota Romana (пор. AAS 86 [1994] 508-540), e ha disposto che tale atto debba intendersi come approvazione di legge particolare data in forma specifica, anche in deroga alla legge universale, contrariis quibusvis non obstantibus, ordinando in pari tempo che di ci? sia data pubblica notizia, nelle forme consuete. +ANGELO card. SODANO Segretario di Stato'' (AAS 87 [1995] 366).

[50] Normae Romanae Rotae Tribunal (примітка 48), 508.

[51] Також approbatio specifica (див. тут примітку 49) вживає з огляду на дероґацію (скасування) лише термінологію СІС/1983: ''legge universale'' (пор. кан. 12 СІС/1983) на противагу ''iuscommune'' (кан. 1493).

[52] Члени Східних Церков свого права тільки два рази згадані в Нормах: в Арт. 6 § 2: ''insuperAdiunctus (Promotor iustitiae) prae ceteris e ritibus orientalibus (sic!) assumetur'' і в Арт. 7 § 3: '' Promotor iustitiae Adiunctus operam potissimum dat in causis christifidelium rituum orientaliumsic!): sive in istis sive in aliis idem … designari quoque poterit vinculi Defensor''. (

[53] Текст див. вище примітку 48.

[54] Я дякую проф. ієром. Іванові Жужеку за пораду та брату Andrei THAZHATH, голові Суду Верховного Архиєпископа сиро-малабарців, за дозвіл переглянути акти справи, наскільки вони заторкували лише питання процедури.

[55] Пор. тут примітку 18.

[56 Прот.№.26734/96СР від 21.5.1996.

[57] Див. канн. 155 – 173 ККСЦ.

[58] Див. канн. 174 – 176 ККСЦ.
 
Назад
Інститут церковного права © 2005-2006 icl.org.ua
© ІCL, 2005-2006. Контакт: