Інститут Церковного Права

Головна Статті та Публікації Клявзура в жіночих уніатських монастирях Львівської і Перемишльської єпархій XVIII ст.:
18.10.2007
ІЦП
Головна
Новини
Статті та Публікації
Видання Інституту
Проекти Інституту
Про ІЦП
Конгрес Богословів УГКЦ
УБНТ
Законодавство
Собори
Синод
Збірки законів
Послання і листи
Літургійне Право
Окружні послання Римських Архиєреїв
Розділи сайту
Бібліотека
Питання каноністові
Світова Періодика
WEB-ресурси
Архів
Документи
Пошук
Електронний каталог ІЦП
Дипломні роботи
Судочинство
Авторизація





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
 
 
Дорогі колеги!!!
Інститут Церковного Права ім. свщмч. Андрія Іщака

Запрошує на семінар каноністів

Тема: Організація душпастирства згідно рішень синодів Києво-Галицької Митрополії в роках 1596-1991.

Доповідач: о. д-р Роман Шафран

Четвер, 25 жовтня 2007 р. о 15 год. музей Йосифа Сліпого

 
 


Клявзура в жіночих уніатських монастирях Львівської і Перемишльської єпархій XVIII ст.:
Написав Дух Олег   
02.04.2007

постанови Замойського cиноду і щоденна реальність.

Замойський cинод (1720 р.) був другим після Кобринського (1626 р.) загальноцерковним синодом в історії уніатської церкви. Прийняті на ньому ухвали істотно вплинули на подальший розвиток уніатської церкви. В українській (М. Андрусяк, Й. Білянич, Ю. Федорів, А. Великий)1, російській (С. Нєдєльський, А. Хойнацький, І. Стрелбицький, Г. Хрусцевич)2 та польській (Е. Ліковський, Л. Беньковський, Б. Кумор)3 історіографії XIX-XX ст. оцінки постанов Замойського синоду досить сильно різняться між собою.

Делегати Замойського синоду торкнулися також питання стану існування жіночих монастирів в уніатській церкві. В заключних постановах синоду жіночому чернецтву присвячений окремий розділ ( розділ XII – “De monialibus”). В історичній літературі питання про вплив постанов Замойського синоду на стан існування жіночих монастирів в уніатській церкві у XVIII ст. ще недостатньо висвітлене. Окремі оцінки можна знайти в дослідженнях Ю. Федоріва, Л. Беньковського, С. Сеник, С. Набиваньца, А. Ґіля, М. Шеґди. Зокрема Ю. Федорів розглядає рішення синоду як одну з головних причин кризового стану жіночих василіянських монастирів у XVIII ст.4 Натомість польський дослідник Л. Беньковський вважає, що дані ухвали реалізовувалися непослідовно, тому не могли спричинитися до реформи уніатського жіночого чернецтва5. Причиною неоднозначної оцінки одного і того ж явища в науковій літературі є недостатнє вивченням стану існування жіночих монастирів в уніатській церкві у XVIII ст.

З огляду на лімітований обсяг статті, дане дослідження є спробою проаналізувати лише один з аспектів постанов Замойського синоду, які стосувалися черниць, а саме – зберігання клявзури, прослідкувати її ґенезу, а також дотримання у жіночих монастирях Львівської і Перемишльської єпархій у XVIII ст. Жіночі монастирі вказаних єпархій взято за об’єкт дослідження з огляду на те, що саме тут їхня кількість була найбільшою порівняно з іншими єпархіями Корони; відтак, це дає більші можливості роботи з джерельною базою.

Головним джерелом до вивчення вказаної проблеми є постанови Замойського синоду 1720 р., які були повністю опубліковані латинською (зокрема, перші три римські видання 1724, 1833, 1883 рр.), польською (віленські видання 1781 і 1785 рр.) і староукраїнською(1744 р.)6 мовами. У даному дослідженні було використане польськомовне віленське видання 1785 р.7

Іншим важливим джерелом, яке дає можливість розглянути внутрішнє життя монастирів, у тому числі і дотримання клявзури, є протоколи візитацій8. Жіночі уніатські монастирі, на відміну від чоловічих, не мали єдиної централізованої структури і підлягали владі місцевого єпископа. Тому Замойський синод (розділ VI) зобов’язав місцевого ієрарха візитувати жіночі монастирі в межах власної єпархії9.

З метою впорядкування джерельної бази і кращої її систематизації видається доцільним поділити візитації жіночих монастирів на звичайні (ординарні) і надзвичайні (екстраординарні). До першої групи слід віднести візитування монастирів єпископом або його представником під час проведення Генеральної (єпископської) візитації. Зокрема Генеральною візитацією Львівської єпархії 1758-1765 рр. було також охоплено 5 жіночих монастирів: Рогатинський (1760 р.), Словітський, Унівський, Жовківський і Кам’янка-Струмилівський (1763 р.)10. Надзвичайні візитації монастирів проводилися окремо від Генеральної візитації. Причиною їх проведення досить часто могла бути надзвичайна ситуація в монастирі, яка вимагала втручання єпископа або його представника. Це міг бути конфлікт в обителі чи обрання нової ігумені. До другої групи відносяться візитацій Яворівського (1767, 1780 рр.)11 і Розгірчанського (1778 р.) монастирів12. Важливим джерелом для вивчення питання дотримання клявзури в жіночих обителях Львівської і Перемишльської єпархій у вказаний період є також книги духовних судів13.

Клявзура (лат. – clausura, claustra) має два таких визначення: 1) Частина монастиря, яка призначена виключно для перебування монахів чи монахинь (клявзура матеріальна); 2) Збір церковних приписів, які забороняють вступ до матеріальної клявзури світським особам і вихід з неї монахинь чи монахів (клявзура формальна)14.

Приписи щодо обмеження виходу інокинь з обителі чи входу в монастистир сторонніх осіб відомі на Сході ще з IV-VI ст. Це, зокрема, приписи св. Пахомія, застереження св. Василія Великого для монастиря, в якому черницею перебувала його сестра св. Макрина, розпорядження імператора Юстиніана (VI ст.), ухвали II Нікейського (787 р.) і Константинопольського (861 р.) соборів15. Hа Заході в процесі еволюції клявзури етапними стали конституція папи Боніфація VIII “Periculoso” (1298 р.), а також постанови Тридентського собору (1563 р.) щодо черниць, та наступна за ним папська конституція Пія V “Circa pastoralis” (1566 р.)16. Власне, постанови Тридентського Собору, які стосувалися монахинь, спричинили розквіт жіночих орденів у латинській церкві в XVII ст.17 Вони мали також опосередкований вплив і на жіночі уніатські монастирі. Це прослідковується уже в правилах, написаних для черниць уніатського Віленського монастиря святої Трійці під час урядування митрополита Йосифа Велямина Рутського (1613-1637), або ж самим митрополитом, або Катериною Сапігою18. В ухвалах Замойського синоду щодо клявзури також відчувається вплив суворих приписів Тридентського собору. Зрештою, самі Отці синоду, говорячи про реформу жіночого уніатського чернецтва, покликаються на рішення цього собору19. В рукописах правил для черниць також зустрічаються покликання на постанови Тридентського собору20. Але на даному етапі історичних досліджень дуже важко відповісти на питання, наскільки знаними були ці правила в жіночих василіянських монастирях Львівської і Перемишльської єпархій у XVIII ст.21

Замойський синод зобов'язав дотримуватися у монастирях суворої клявзури. Обитель мала бути обведена муром чи парканом, або ж відділена стіною від інших світських будівель22. У протоколах візитацій Словітського, Жовківського, Рогатинського і Кам’янка-Струмилівського монастирів дійсно зазначено, що кожен з них обведений дерев’яним парканом23. Але сам стан існування вказаних монастирів наводить на думку, що такий дерев’яний пліт не захищав обитель і черниць від сторонніх очей, а виконував радше межову функцію.

Згідно з постановами синоду, на територію монастиря був заборонений вступ світських осіб, за винятком сповідника, лікаря та цирульника. Лише місцевий єпископ міг дозволити черницям розмовляти зі сторонніми особами. Ця розмова мала відбуватися в присутності іншої сестри у розмовниці, обладнаній віконечком24. Такі ригористичні приписи не завжди відповідали місцевим реаліям. Зокрема у 1719 р. духовний суд Перемишльської єпархії призначає покарання для комарненського міщанина Григорія Филиповича за образу ігумені Форощанського монастиря Марти Винницької – лежати хрестом на найближчій Літургії саме у монастирській церкві25. A вже після Замойського синоду духовний суд Львіської єпархії в 1741 р. розглядає позов пароха куликівської церкви проти капелана місцевого монастиря сестер василіянок о. Теодора Говоруха у справі допуску останнім селян, невдоволених парохом, до богослужінь у монастирській церкві26.

Проживання чужих осіб на території монастиря також було неприпустиме. Навіть житло сповідника (капелана) мало бути поза межами монастиря27. Але в сер. XVIII ст. фактично не було жодної обителі, де б дотримувалися цих приписів. У Словітському монастирі єдиною сторонньою особою, яка проживала в межах клявзури, був капелан, який мав тут окрему хатину28. В той самий час капелан Рогатинського монастиря мешкав поза монастирською огорожею29, як цього і вимагали постанови синоду.

В кожному з монастирів були будівлі, в яких у тому часі не проживали монахині. Частина будівель стояли пусткою, а в інших жили світські особи, що суперечило постановам Замойського синоду. Таке вирішення питання було спричинене фінансовими проблемами кожної обителі. За оренду житла черниці отримували від наймача грошовий чинш. У Рогатині особи, які винаймали житло, сплачували на користь монастиря 14 зл. чиншу30. У Жовківському монастирі Томаш Бартошевич сплачував 11 зл. чиншу, Гавриїл Слоніковський – 10 зл., а жид Барух Гершкович – 26 зл.31 Траплялися випадки фінансового зловживання. Зокрема, в одній з будівель на території Жовківського монастиря протягом двох років мешкав швець Федько, який за проживання нічого не заплатив32. У межах клявзури проживали як жінки (“стара діва” у Жовкві, Анна – попадя з Холмської єпархії – у Кам’янці-Струмиловій), так і чоловіки, або ж сім’ї загалом. Цікаво, що у Жовкві на території монастиря мешкав іновірець – жид Барух Гершкович. Цей факт можна пояснити лише платоспроможністю наймача в умовах матеріальних нестатків єдиної черниці цього монастиря Митрофани.

Для дотримання строгої клявзури важливим було послушництво ключниці або фуртияни (Janitrix, Ostiaria) – особи, котра впускала в монастир сторонніх осіб за дозволом ігумені чи єпископа, а також мала у своєму розпорядженні ключі від монастирської хвіртки33. Виконання даної функції, згідно з монастирськими правилами, вимагало від інокині відповідних рис характеру34. Досить часто це послушництво виконувала старша особа. У Словіті ключницею була 90-літня Глікерія Попель35. У той же час у Кам’янці-Струмиловій хатка при хвіртці пустувала36, а отже в монастирі не було монахині, яка виконувала це послушництво. В Рогатині в хатині при монастирській хвіртці жив мирянин на ім’я Матвій, який, мабуть, виконував обов’язки фуртияна, в зв’язку з чим отримав відповідне прізвисько (Furtyjan). Тому візитатор, львівський офіціал Микола Шадурський, невдоволений цією ситуацією, зобов’язав черниць призначити cаме з-поміж старших сестер цієї обителі фуртияну37.

Замойський синод зобов'язував до дотримання активної клявзури, тобто обмежував вихід монахинь поза межі монастиря. Вихід поза межі обителі міг дозволити тільки місцевий єпископ, коли на це були вагомі підстави38. Але ряд факторів спричинилися до того, що ці постанови не завжди виконувалися.

Місцева традиція монашого життя не знала таких ригористичних приписів щодо клявзури, які були відомі в латинській церкві, особливо після Тридентського собору. Можна говорити, що ці приписи набували радше характеру послушання. Зокрема полоцький архієпископ Йосафат Кунцевич вважав вихід черниць поза межі клявзури за явище самозрозуміле39. Митрополит Ф. Гребеницький у зверненні до папського нунція Альберто Архінчо захищає право черниць виходити з монастиря з дозволу єпископа, покликаючись на відмінності в розвитку східного і західного чернецтва40. На жаль, не збереглося, або не було взагалі уставів жіночих православних монастирів Львівської і Перемишльської єпархій з XVII ст., які б давали можливість прослідкувати практику дотримання приписів щодо обмеження виходу черниць поза межі монастиря в дозамойський період. Дещо пролити світло на дану проблему допомагають устави чоловічих православних монастирів Львівської єпархії XVII ст. Зокрема згідно “Завіту Духовного” ієромонаха Теодосія – настоятеля Скиту Манявського – для виходу з монастиря інокові необхідне благословення настоятеля, на чому автор наголошує кілька разів41. Це свідчить про дещо відмінне бачення клявзури в східній традиції, де заборона набуває не характеру юридичних приписів, як на Заході, а духовного послуху отцеві-настоятелеві. З огляду на недостатнє вивчення даної проблеми ця теза потребує більш ґрунтовного підтвердження.

Судові справи і майнові суперечки були доволі звичними явищами в тогочасному суспільстві Речі Посполитої. Черниці, бувши частиною цього суспільства, не могли залишатися осторонь. Тому доволі часто можна зустріти сестер, які беруть участь у судових засіданнях або подають протести щодо спричинених образ і завданої шкоди, тобто виходять поза межі клявзури.

Важке матеріальне становище черниць у монастирях також було причиною їх виходу поза межі монастиря. Єдиною можливістю для дотримання клявзури були достатні кошти для забезпечення нормального проживання черниць в обителі. Тому в латинській церкві вже в конституції папи Боніфація VIII “Periculoso” (1298 р.) є припис приймати лише таку кількість монахинь, яких монастир у змозі утримати42. Зрештою Замойський синод також постановив приймати в монастир черниць, спроможних внести посаг у розмірі 1500 флоренів (або 3000 флоренів за умови відсутності місця)43. Але, всупереч постановам синоду, в монастир усе-таки приймали дівчат, які не були спроможні внести такого посагу. Тому лише фізична праця могла дати засоби до існування. Найбільш поширеним заняттям у черниць було вибілювання ниток і їх продаж. Так у 1752 р. Львівський монастир отримав від короля Августа III привілей на цей промисел44. У візитації Рогатинського монастиря зустрічаємо запис про черниці Єфросинію, яка на продажі ниток заробляла 240 зл., Маґдалену – 300 зл. та Аккилину – 10 битих талерів45.

Для більших монастирів, цей вихід поза його межі задля господарських потреб так чи інакше підлягав контролю. У 1704 р. цей монастир уклав угоду з економією м. Львова, за якою отримав місце біля Ратуші для продажу ниток46. А в 1716-1757 рр., зокрема й у період після Замойського синоду, черниці цієї обителі отримали ряд охоронних листів як від світської влади (Ради м. Львова), так і від влади церковної (львівського єпископа та прокуратора монастиря) на виїзд до Варшави для продажу ниток47. У деяких монастирях вихід за межі монастиря мав спонтанний характер, часто без дозволу не лише єпископа, а й ігумені48. Черниці досить часто продавали нитки на ярмарках, які відбувалися в навколишніх містечках в часі свят. Траплялися й випадки зловживання. Зокрема візитатор М. Шадурський забороняє черницям з Кам’янка-Струмилівського монастиря заходити до шинків49. Тому поряд з дозволом церковної влади на пом’якшення клявзури зустрічаються застереження місцевого єпископа або візитатора щодо її суворішого дотримання. Зокрема вже згадуваний М. Шадурський дозволяє черницям Кам’янка-Струмилівського монастиря виходити поза межі клявзури, причому вдвох з іншою сестрою і лише з дозволу ігумені. Черниці зобов’язані були повернутися до заходу сонця і повідомити про це настоятельку50. Більш строгими є приписи львівського єпископа Атанасія Шептицького для черниць Словітського монастиря з 1721 р., що заборонили монахиням продавати самим нитки, даючи на це дозвіл лише уповноваженим монастирем світським особам51.

Іншим фактором, який спричинявся до порушення клявзури, були стихійні лиха, епідемії, спалення монастиря. Це був один з небагатьох винятків у постановах синоду, які дозволили монахиням полишати клявзуру52.

Крім того, черниці залишали монастир також за умови його закриття та їх переходу до іншої обителі. Після Замойського синоду, який постановив закривати малі монастирі53, таке явище було доволі частим. У 1720-1760-х рр. в Львівській і Перемишльській єпархіях було закрито низку жіночих монастирів: у Бібрці, Куликові, Сасові, Уневі, Жовкві, Рогатині.

Потрібно наголосити, що практика злагіднення клявзури була характерною особливістю не лише жіночих монастирів уніатської церкви, а й латинської. Як зазначає Ф. Боґдан, суворі приписи церковних постанов щодо клявзури досить часто розходилися з реаліями XVII-XVIII-вічної Речі Посполитої. Зокрема латинський влоцлавський єпископ Станіслав Островський звертається до Апостольської Столиці уже після Триденського собору з проханням дозволити йому не скасовувати місцевої практики виходу черниць з монастирів задля полагодження справ монастиря в громадських урядах54.

Вказані факти дають можливість зробити наступні висновки:

Ухвали Замойського синоду (1720 р.) щодо клявзури є спробою внести певні елементи західної традиції монашества на східний ґрунт, що мало на меті впорядкувати життя в жіночих уніатських монастирях. Хоча приписи щодо обмеження входу в монастир сторонніх осіб і виходу з нього черниць знані на Сході здавна, лише на Заході вони інституційно оформилися у вигляді клявзури. Спроби запровадити строгу клявзуру в жіночих монастирях Львівської і Перемишльської єпархій у XVIII ст. лише частково досягли успіху. Однією з причин цього була тяглість місцевої традиції монашого життя, яка не знала таких суворих вимог дотримання клявзури, до яких зобов’язав Замойський синод. З поміж інших, важливим був чинник поганого матеріального забезпечення монастирів, який також змушував черниць виходити поза межі клявзури.

1 Андрусяк М. Проект знесення нашого обряду // Записки Чина св. Василія Великого. – Т. III (вип. 3-4). – Жовква, 1930. – С. 574-581; Bilanych J. Synodus Zamostiana an. 1720. – Roma, 1960; Великий А. З літопису християнської України. – Т. 6. – Львів, 2001. – С. 129-154; Федорів Ю. Замойський Синод 1720 р. – Рим, 1972.

2 Недельскій С. Униятскій митрополитъ Левъ Кишка и его значеніе въ исторіи Уніи. – Вильна, 1894; Хойнацкій А. Западно-русская Церковная унія въ ея богослуженіи и обрядахъ. – Кіевъ, 1871; Стрельбицкий И. Уніятскіе церковные соборы съ конца XVI века до возсоединенія униятов съ православною церковью. – Одесса, 1891; Хрусцевич Г. Исторія Замойскаго собора (1720 года). – Вильна, 1880.

3 Likowski E. Dzieje ko?cio?a unickiego na Litwie i Rusi w XVIII i XIX wieku uwa?ane na przyczyny jego upadku. – Cz. 1. – Warszawa, 1906. – S. 38-59; Bie?kowski L. Organizacja Ko?cio?a wschodniego w Polsce // Ko?ci?? w Polsce / Pod red. J. K?oczowskiego. T. 2: Wieki XVI-XVIII. – Krak?w, 1969. – S. 881-882, 1028-1029; Kumor B. Historia Ko?cio?a. – Cz. 6. –.Lublin, 1985. – S. 124-125.

4 Федорів Ю. Організація Церкви в Україні. – Торонто, 1991. – С. 195.

5 Bie?kowski L. Organizacja Ko?cio?a wschodniego w Polsce // Ko?ci?? w Polsce / Pod red. J. K?oczowskiego. T. 2: Wieki XVI-XVIII. – S. 1029.

6 Еstericher K. Bibliografia Polska. – T. XXX. – Krak?w, 1934. – S. 166; Стрельбицкий И. Уніятскіе церковные соборы съ конца XVI века до возсоединенія униятов съ православною церковью. – С. 160; Хрусцевич Г. Исторія Замойскаго собора (1720 года). – С.157. Україномовне видання постанов синоду побачило світ у Львові в 1744 р. під назвою “Уставы св. собора замойскаго и Діецезіальные, повеленіемъ Преосвященнаго Его Милости Киръ Афанасія на Шептыцахъ Шептицкаго, Архіепископа Митрополита Кіевскаго и всея Россіи, епископа Львовскаго, Галицкаго и проч. во Львове 1744 года”.

7 Екземпляр даного стародруку зберігається в Бібліотеці ім. Лопацінського в Любліні. Хочу подякувати люблінському історику А. Ґілю за вказівку на це видання.

8 Див. про структуру візитації: Скочиляс І. Протоколи генеральних візитацій Львівської єпархії 1730-1733 рр. як історичне джерело. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Київ, 1999. Його ж. Генеральна візитація Львівської єпархії 1726-1733 рр.: зміст та структура опису // Україна в минулому: зб. статей.– Київ-Львів, 1996. – Вип. 9. – С. 186-203. Слід, однак, наголосити, що структура протоколів візитацій жіночих монастирів дещо відмінна від протоколів візитацій парохіяльних храмів.

9 Synod provincialny Ruski w Mie?cie Zamo?ciu Roku 1720 Odprawiony A w R. 1724 za Rozkazem S. K. De Propag. F. ?acinskim J?zykiem w Rzymie z Druku Wydany, Potym wkr?tce z zalecenia J. W. Leona Kiszki Metropolity Ca?ey Rusi na Polski przez J. X. Polikarpa Filipowicza Z. S. Bazylego W. Opata Pinskiego na Leszczu Przewidziony w Tym?e J?zyku dopiero z s?ow istno?ci? i sposobem pisania tamtych lat Pisarza i z kr?tkim od tego? dla Spowiednikow Pami?tnikiem Przedrukowany Roku Panskiego 1785 W Wilnie w Drukarni XX. Bazylianow (далі – SPR). – S. 116-117.

10 Національний музей у Львові, відділ рукописів і стародруків (далі – НМЛ). – Ркл 20. – Арк. 554-569; НМЛ.– Ркл 23. – Арк. 421-442; НМЛ. – Ркл 23.– Арк. 319-320 зв.; НМЛ. – Ркл 24. – С. 107-115; НМЛ. – Ркл 24.– С. 177-187.

11 Archiwum Pa?stwowe w Przemy?lu, Archiwum Biskupstwa Grecko-Katolickiego (далі – APP, ABGK), sygn. 142, s. 5-20 (1767 р.), s. 79-102 (1780 р.).

12 НМЛ. – Ркл 41. – Арк. 2-4.

13 НМЛ. – Ркл 85-87; APP, ABGK, sygn. 1-7 supl. Див.: Krochmal A. Akta wyznaniowe w zasobie Archiwum Pa?stwowego w Przemy?lu. – Przemy?l, 1993. – S. 57.

14 Вogdan F. Geneza i rozw?j klauzury zakonnej. – Pozna?, 1954. – S. VIII-IX; Daniluk M. Encyklopedia Instytut?w ?ycia konsekrowanego i Stowarzysze? ?ycia apostolskiego. – Lublin, 2000. – S. 183.

15 Вogdan F. Geneza i rozw?j klauzury zakonnej. – S. 65, 73-74; Daniluk M. Encyklopedia...s. 183.

16 Daniluk M. Encyklopedia...s. 183-184; Janicka-Olczakowa E. Zakony ?e?skie w Polsce // Ko?ci?? w Polsce / Pod red. J. K?oczowskiego. T. 2: Wieki XVI-XVIII. – S. 734.

17 Див. про вплив постанов Тридентського собору на жіночі латинські ордени в Речі Посполитій: Borkowska M.,OSB. Zakony ?e?skie w Polsce w okresie potrydenckim // Zakony i klasztory w Europie ?rodkowo-Wschodniej. X-XX wiek. – Lublin, 1999. – S. 197-242.

18 Szegda M. Dza?alno?? prawno-organizacyjna metropolity J?zefa IV Welamina Rutskiego (1613-1637). – Warszawa, 1967. – S. 86-88; Senyk S. Women’s Monasteries in Ukraine and Belorussia to the period of suppressions.– Roma, 1983.– P. 106-107; Федорів Ю. Організація Церкві в Україні. – С. 191-194.

19 SPR. – S. 140 – “Dla tego Synod ?wi?ty odnawiai?c Kanonow i ?wi?tego Koncylium Tryde?skiego Dekreta, i nay wy?szych Pasterzow ustanowy postanawia...”

20 В одному з рукописів правил, переписаному в 1741 р. у Віленському монастирі святої Трійці окремою частиною після правил додається “Dekreta swietego Synodu Tridentskiego Nalezace do Reformacyi Mniszek” (НМЛ. – Ркл 349. – Арк. 39-48).

21 У відділі рукописів Львівської Бібліотеки НАНУ ім. В. Стефаника, а також у відділі рукописів і стародруків Національного Музею у Львові зберігаються декілька рукописів правил з XVIII ст. Але вони походять або з Віленського Святотроїцького монастиря, або їх походження встановити поки що не вдалося. Пор.: НМЛ. – Ркл 349; Львівська Бібліотека НАНУім. В. Стефаника, відділ рукописів (далі – ЛБ НАНУ). – МВ-286; ЛБ НАНУ. – МВ-295; ЛБ НАНУ. – МВ-505; ЛБ НАНУ. – МВ-526.

22 SPR. – S. 193 – “Jesli mury, albo parkany Klasztorne mai? prospekt na ulic?, albo te? jesli z ulicy nie wida?, co sie w Klasztorze dzieie?”

23 НМЛ. – Ркл 24. – С. 107; Ркл 23. – Арк. 320; Ркл 23. – Арк. 421; Ркл 24. – С 177; Ркл 20. – Арк. 557 зв.

24 SPR. – S. 141, 194.

25 APL, ABGK, sygn. 8 supl, s. 116.

26 НМЛ. – Ркл 85. – Aрк. 75.

27 SPR. – S. 193-194.

28 НМЛ. – Ркл 23. – Арк. 423 зв.

29 НМЛ. – Ркл 20. – Арк. 565 зв.

30 НМЛ. – Ркл 20. – Арк. 557 зв.

31 НМЛ. – Ркл 24. – С. 180.

32 Там само.

33 SPR. – S. 143.

34 ЛБ НАНУ. – МВ-286. – Арк. 86 – “Na fortianstwo taka ma by? wysadzona, kt?ra iest cnotami zalezona, dobremi obyczajami przyk?adna, y w ?yciu zakonnym doskonalsza, nie lekkomyslna, ale rozs?dna niepodeyrzana, ale szczera, y wierna. Cicha, spokojna, skromna cierpieliwa, ?askawa, y pokorna. Przy funcyi swoiey u forty ma by? ostro?na w mowieniu, nie?iekawa w pytaniu, rostropna w odpowiedziach, wierna w oznaymowaniu prawdziwa w odpowiadaniu postrzegaj?ca klawzury.”

35 НМЛ. – Ркл 23. – Арк. 424.

36 НМЛ. – Ркл 24. – С. 114.

37 НМЛ. – Ркл 20. – Арк. 567 зв.

38 SPR. – S. 140, 193.

39 Senyk S. Women’s Monasteries...p. 187-188. На жаль, це повідомлення не можна підтвердити, бо автор не подає джерела вказаної інформації.

40 Senyk S. Women’s Monasteries...p. 189.

41 Єрм. Теодозій. “Завіт духовний” // Лавра.Часопис монахів Студитського Уставу. – Львів, 1999. – № XI. – C. 40-41.

42 Вogdan F. Geneza i rozw?j klauzury zakonnej. – S. 242.

43 SPR. – S.  142.

44 Центральний Державний Історичний Архів України у м. Львові (далі – ЦДІАУЛ). – ф.684, оп. 1, спр. 2556. – Арк. 1-3.

45 НМЛ. – Ркл 20. – Арк. 563 зв-564.

46 ЦДІАУЛ. – ф. 684, оп. 1, спр. 2561. – Арк. 1-2.

47 ЦДІАУЛ. – ф. 684, оп. 1, спр. 2562. – Арк. 1-4.

48 НМЛ. – Ркл 24. – С. 114; НМЛ. – Ркл 20. – Арк. 567.

49 НМЛ. – Ркл 24. – С. 114.

50 Там само

51 Senyk S. Women’s Monasteries…p.188-189.

52 SPR. – S. 141.

53 SPR. – S. 143.

54 Bogdan F. Genez i rozw?j klauzury zakonnej. – S. 301.

 
Назад
Інститут церковного права © 2005-2006 icl.org.ua
© ІCL, 2005-2006. Контакт: