Інститут Церковного Права

Головна Статті та Публікації Антон Годинка, дослідник джерел
18.10.2007
ІЦП
Головна
Новини
Статті та Публікації
Видання Інституту
Проекти Інституту
Про ІЦП
Конгрес Богословів УГКЦ
УБНТ
Законодавство
Собори
Синод
Збірки законів
Послання і листи
Літургійне Право
Окружні послання Римських Архиєреїв
Розділи сайту
Бібліотека
Питання каноністові
Світова Періодика
WEB-ресурси
Архів
Документи
Пошук
Електронний каталог ІЦП
Дипломні роботи
Судочинство
Авторизація





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
 
 
Дорогі колеги!!!
Інститут Церковного Права ім. свщмч. Андрія Іщака

Запрошує на семінар каноністів

Тема: Організація душпастирства згідно рішень синодів Києво-Галицької Митрополії в роках 1596-1991.

Доповідач: о. д-р Роман Шафран

Четвер, 25 жовтня 2007 р. о 15 год. музей Йосифа Сліпого

 
 


Антон Годинка, дослідник джерел
Написав Дьєрдь Янка   
07.05.2007
 Доповідь виголошена на міжнародній науковій конференції  "Східна Канонічна Наука: особистості і доктрини" (20-22 квітня 2007 р. Ужгород (Україна)-Нірегіаза (Угорщина))

1. Дитинство, студії
Антон Годинка народився 12 січня 1864 р. в селі Ладомір Земплинської жупи (вармеді) (сьогодні Ладомиров, Словаччина). Він походить з греко-католицької родини, предки від поколінь були священниками, батько Роман Годинка, мати Елеонора Яцкович, також священичі діти. Антон був найстаршим з п’яти дітей у батьків. Дитинство його проходило в малих селах, відповідно до місць служіння тата: одне за одним йшли Руський Грабовець (Oroszhraboc), Колониця (Коlоnіса) (сьогодні оба села -Словаччина), потім Сокирниця (Szeklence) (сьогодні Закарпаття, Україна). Йому вже 10 років: скінчив чотири класи початкової школи, і звідси записують його в гімназію в Ужгород. Приклад батька, просте, бідне, але релігійне життя мали на нього великий вплив, після іспитів на зрілість він зголосився у семінарію Мукачівської єпархії, куди і був прийнятий. Тут зауважили його видатну обдарованість; з 1882 року він продовжує навчання в Будапештській Центральній семінарії. В Пештському Університеті поряд з богослов’ям слухав лекції з історії та слов’янської філології. В 1886 році одержує абсолюторій з богослов’я, але на священика не рукополагається. В 1887 році виходить друком його перше історичне дослідження з заголовком: „Боротьба нашої Церкви з боснійськими єретиками", за яке був нагороджений премією ім. Фракної. В 1888 році став співпрацівником Бібліотеки Угорського Національного Музею (попередник сьогоднішньої Державної Бібліотеки ім. Сечені), його завданням було упорядкування слов’янських рукописів. Із-за його широкого і ґрунтовного знання мов (угорська, русинська, сербська, церковно-слов’янська, латинська, німецька) керівники висунули його в кандидати на стипендію Австрійського Історичного Інституту (Institut f?r ?sterreichische Geschichtsforschung). У Відні вивчає дипломатику, палеографію і відвідує семінарські заняття найвидатнішого славіста Австро-Угорської Монархії Ватрослава Яґіча, цьому завдячує усталення свого інтересу до південних слов’ян і підкреслену наявність філологічних аспектів в його дослідницькій діяльності. У цісарській столиці зауважив Годинку Лайош Таллоці (Thalloczy Lajos), директор архіву австрійсько-угорського спільного міністерства фінансів, який не тільки іменував його в свій архів, але оскільки Годинка досліджував середньовічні угорсько-балканські зв’язки, прийняв його і в близькі співпрацівники в 1891 році. У цьому ж році Годинка захистив у Будапештському Університеті і свою докторську дисертацію, під заголовком „Джерела і перший період сербської історії". В 1892 році він став бібліотекарем віденської Цісарської і Королівської (Hitbizom?nyi) Бібліотеки, тут працював до 1906 року. В тому часі опублікував декілька досліджень по південно-слов’янській проблематиці, з професорами Таллоці і Яґічем працював по публікації словянських джерел угорського оволодіння Батьківщиною. Разом з Таллоці уклав Годинка і збірник джерел "Горватські кінечні пункти".
В 1895-96 pp. він одержав стипендію ім. Форстера Угорської Академії Наук для праці в Римі. У вічному місті з великою старанністю збирає слов’янські і греко-католицькі дані, більше того написав і книгу в 160 сторінок під заголовком: "Представлення римських Архівів і бібліотек", яка вийшла в 1917 році і на протязі десятиліть допомагала історикам, що планували провадити свої дослідження в Римі.
2. Його професорська кар’єра.
Годинка габілітував в 1905 році на Філософському факультеті Будапештського Університету, дослідженням "Історія угорських і слов’янських зв’язків до 1526 року". Цим починається його викладацька діяльність: в 1906 році він професор історії угорської освіти і культури на Юридичній Академії в Пожоні (сьогодні Братіслава), в 1914 р. на факультеті права Єлизаветинського Наукового Університету (Ержебет) в Пожоні (Братіславі) він професор угорської історії. З 1918 року на новоствореному філософському факультеті Університету професор Годинка – завідувач кафедрою угорської історії. В 1919 році нова чехословацька влада перебирає Університет, і прекрасному славісту Антону Годинці пропонують статус професора на пражському Карловому Університеті. Але він відмовився, і вслід за своїм Університетом і студентами виїжджає в місто Печ в південну Угорщину. Він не відмовився від цього свого наміру і тоді, коли чехи конфіскували його особисту цінну слов’янську бібліотеку і збірник рукописів, покликаючись на чеські національні інтереси.
В часі його діяльності в Пожоні (Братіславі) в 1909 р. вийшла його праця Історія мукачівської греко-католицької єпархії, в якій, поза історією Церкви в буквальному значенні слова, він подав і широкий огляд історії поселень, суспільства, освіти і культури і детально оцінив і результати русинської історіографії, що повстала до того часу. Два роки пізніше Годинка видав і "Збірник документів мукачівського єпископства грецького обряду, І. 1458-1715". (1911). В 1916 році опублікував двомовний збірник джерел під заголовком Угорські пов’язання руських літописів.
Його велич як людини показує і те, що в 1923 році він береться і за керівництво кафедрою загальної історії в м. Печ, що означало і значно більший обсяг зайнятості для нього, щоб зміг стати професором молодий і талановитий Йожеф Голуб. Два рази був деканом Філософського факультету (1918-19; 1926-27). В 1932 році на рік його вибрали ректором Печського Університету. Особливо в часі його ректорства і деканату старався забезпечити студентів бідніших і потребуючих матеріальною допомогою. Було характерно для його ощадності, до чого він призвичаївся ще вдома, що після закінчення строку його ректорства гордо заявив, що ректорський репрезентаційний фонд він увесь заощадив для Університету. Як професор залишився незабутнім в пам’яті своїх студентів – надзвичайною добросовісністю, захоплюючою здатністю все запам’ятовувати, що допомагало йому втримувати в голові і розказувати про найменші відгалуження дворянських сімей XVIII-ХГХ. століття - це він заслужив і цікавими лекціями, науковою обґрунтованістю викладу і на семінарських годинах, і на навчальних екскурсіях, виділяючись і вимогливою методологією.
У визнання наукової діяльності Годинка був вибраний в 1910 р. членом-кореспондентом, а в 1933 р. дійсним членом Угорської Академії Наук. Після того, як йому сповнилося 70 років, після 44 років суспільного служіння 1 липня 1934 року він відійшов на емеритуру. З цеї нагоди був нагороджений II. класом громадського рівня Угорського Хреста за заслуги. В 1935 році він з сім’єю переїхав у Будапешт. Коли в 1941 році було утворено Підкарпатське Наукове Товариство, що мало на меті підтримувати наукові, літературні і мистецькі вартості русинства, воно вибрало першим своїм головою Антона Годинку, цю посаду він займав до 1943 року.
І-ші роки емеритури він працював безупинно, за строгим розпорядком. До останнього дня життя упорядковував документи, розкриті і скопійовані ним, хоча йому вдалося опублікувати тільки меншу їх частину.
Багато зробив для Греко-католицької Церкви, підтримуючи свій зв’язок з нею до кінця життя. В Схематизмі 1899. року мукачівської єпархії, строго притримуючись результатів своїх архівних досліджень, написав на їх основі коротке узагальнення історії єпархії. В цьому тексті він зірвав з романтичним підходом, за яким засновниками єпархії були апостоли слов’ян Святі Кирило та Методій, і давши об’єктивну картину зреконструював історію єпископства без жодних упереджень. Він був знайомий з зусиллями руху за літургічну угорську мову і заснування самостійної єпархії, і саме він уклав в 1900 році історичну частину пам’ятної записки про угорську літургічну мову, подану папі Льву XIII. Був членом 4 розряду (confrater) чину Святого Василія Великого, провадив довірливу переписку з предстоятелями маріяповчського і мукачівського монастирів, і навіть планував опублікувати і збірник архівних документів василіян. Ці матеріали збирав з початків, з 1360 по 1800 рік, і переписаний начисто рукопис передав польському редактору, який помер в часі світової війни, не встигши передати нікому рукопису. Годинка збирав джерела і по історії окремих парафій, і навіть узагальнив історію токайської греко-католицької парафії. Рукопис, що залишився в машинописі, після його смерті вийшов друком.
3. Антон Годинка - збирач джерел
Рідна земля, богословські студії і Відень дали ті найсуттєвіші мотиви, які визначили коло зацікавленостей Антона Годинки, оформили його особу як історика, і супроводжували його в його діяльності. Як гімназист він полюбив історію дякуючи своєму професору історії в гімназії. Саме під впливом Емануїла Рошковича повернувся інтерес молодого Годинки і до минулого своєї мукачівської єпархії. Як богослов він вивчає не тільки твори Базиловича і Дулішковича, а попавши в Будапешт провадить дослідження і відповідних томів Збірки Гевенешші. Це він мав нагоду продовжити і поглибити ще два рази: в другий раз як бібліотекар Національного Музею, і в третій, випозичивши ті матеріали як професор в Пожоні.
Обстежуючи в Відні матеріали Staatsarchiv-y, а також Спільного Міністерства Фінансів в першій збірці він знайшов більше як десять, а в останньому більше як двадцять неопублікованих джерел, в угорських матеріалах останньої збірки відкрив в Einrichtungswerk кардинала Коллоніча його пропозицію стосовно мукачівського єпископа. Також у Відні в Придворній Бібліотеці йому вдалося використати відповідні частини річних звітів єзуїтських монастирів з років 1652-1654.
В часі римської стипендії Годинка мав можливість переглянути матеріали віденської нунціатури, натомість в Архів Конгрегації Пропаганди йому особисто попасти не вдалося, але копії документів з 1651-1731 років все ж зміг за окрему плату одержати.
Більше як 90 документів він зміг скопіювати з чотирьох груп збірки Vetus Естергомського Архіву Примаса. З цього він згадує перший схематизм з 1743 року, який із-за надмірного багатства матеріалу не зміг помістити в перший том Збірки Документів єпархії.
Архів монастиря премонтрейців в Лелесі (сьогодні Словаччина) радо дав можливість провадження пошуків досліднику, звідси в першу чергу Годинка зміг зібрати цінні документі про майнові справи.
Найдавніші документи поза фальшивою дарчою грамотою Корятовича дослідник зміг скопіювати в державному архіві Пожоньської Капітули, 40 документів за числом. Вони мають виняткове значення з точки зору історії єпархії.
Годинка мав і багате джерело в класах Угорського Державного Архіву. Тут йому вдалося знайти корисні джерела в матеріалах Канцелярії, Ради Намісників і Відділу Ердейського (Транссильванського).
Нарешті, але не в останню чергу він одержав важливу допомогу і в ужгородському єпископському архіві. Хоча й до часу владики Андрея Бачинського єпископство майже і не мало по суті власної садиби, не те що справжнього архіву по правилам, єпископи все ж намагалися зберігати важливіші документи. Спочатку дав переписати 12 документів єпископ Василь Тарасович, в 1635 себто в 1642 роках; потім Де Камеліс в 1690 році дав переписати усі документи, вдруге це дав зробити Емануїл Ольшавський, і в останній раз в 1791 році Андрей Бачинський. З часу Андрея Бачинського появлялися два рази в рік, весною і восени, циркуляри характеру статутів, він же наказав в 1796 році "якби були десь давні документи про церкви, парафії, маєтки, їх нехай пішлють в єпархіальний архів." Якщо і не оригінальні документи, старалися принаймні втримати вкупі копії. З Унгвару (Ужгороду) вдалося зібрати в Збірник Документів більше як 50 джерел. Найдавніший документ, який повідомляє про єпархіальний собор, датований 1638 роком; перше засвідчення про рукоположення священика є з часу єпископа Петра Партенія з 1657 року; перший відомий єпископський циркуляр належить владиці Маврокордато, з 1677 року; перше рішення преосвященного трибуналу залишилося з 1688 року.
Збірник Документів, що вийшов друком, обіймає джерела з 1458 по 1715 рік, і містить 527 документів, дві третини яких опубліковані вперше.
Перед очима Годинки буда мета видати документи для дослідження у всьому відповідно до рівня свого часу, з оригіналу або в випадку браку такого з його копії, в єдиному форматі, в одному томі, даючи цим солідну основу для дальших досліджень.
Йому було ясно, що його збірка неповна. В кількох місцях він і зауважив, що йому не вдалося віднайти джерела, вказаного в самому документі. В Еґерський Архиєпископський Архів його не пустили, там він провадити пошуки не зміг. І все ж його діяльність дослідника має таке величезне значення, що його і до сьогодні ніхто не зміг перевищити. Його матеріали, що виникли після 1715 року, лежать без вжитку в відділі рукописів Угорської Академії Наук, і лише в останніх роках почав професор Іштван Баан роботу по доповненню і продовженню цієї діяльності, але до новішої публікації справа не дійшла і до сьогодні.
4. Значення Годинки
Антон Годинка, прекрасно освічений і маючи величезну старанність, є першим справді сучасним дослідником джерел в історії Мукачівської греко-католицької єпархії. Основа його методу - стремління до об’єктивізму. Він утверджував тільки те, що міг і доказати, в той же час він фіксував думки, що протистояли одна одній, і з відповідним чуттям критики, з професійною певністю їх оцінював. Годинка старався показувати явища не відокремлено один від одного, а динамічно, в пов’язаностях з попередніми подіями і з пізнішими їх наслідками.
Його величезне знання мов, освіченість богослова і історика, досвід бібліотекаря, архівіста і професора, його любов до греко-католицького народу Підкарпаття зберегли його від односторонностей і зробили для нього можливим разом показати і продемонструвати комплексні питання по церковній, суспільній і правовій історії та по проблемах етнографії і філології. В цьому і є його велич як науковця і людини, і тому і є таким проблематичним достойно продовжити його дослідницьку діяльність.

 
Назад
Інститут церковного права © 2005-2006 icl.org.ua
© ІCL, 2005-2006. Контакт: