Інститут Церковного Права

Головна Статті та Публікації Євгеній Євгенієвич Голубінський...
18.10.2007
ІЦП
Головна
Новини
Статті та Публікації
Видання Інституту
Проекти Інституту
Про ІЦП
Конгрес Богословів УГКЦ
УБНТ
Законодавство
Собори
Синод
Збірки законів
Послання і листи
Літургійне Право
Окружні послання Римських Архиєреїв
Розділи сайту
Бібліотека
Питання каноністові
Світова Періодика
WEB-ресурси
Архів
Документи
Пошук
Електронний каталог ІЦП
Дипломні роботи
Судочинство
Авторизація





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
 
 
Дорогі колеги!!!
Інститут Церковного Права ім. свщмч. Андрія Іщака

Запрошує на семінар каноністів

Тема: Організація душпастирства згідно рішень синодів Києво-Галицької Митрополії в роках 1596-1991.

Доповідач: о. д-р Роман Шафран

Четвер, 25 жовтня 2007 р. о 15 год. музей Йосифа Сліпого

 
 


Євгеній Євгенієвич Голубінський...
Написав прот. Ласло Пушкаш   
08.05.2007
і його праця "Історія канонізації святих в Російській Церкві "
ужгородська Богословська Академія ім. Теодора Ромжі

 

Доповідь виголошена на міжнародній науковій конференції  "Східна Канонічна Наука: особистості і доктрини" (20-22 квітня 2007 р. Ужгород (Україна)-Нірегіаза (Угорщина))

Докладна біографія Євгенія Євгенієвича Голубінського (1834-1912), ординарного професора московської Богословської Академії опублікована у додатковому півтомі з позначкою 5А 4-томного видання написаної ним "Історії Руської Церкви", в якому подано окрім того і показчик імен згаданої праці Голубінського і аналізу його важливіших історичних праць (Видання Крутицького патріаршого Подвір’я і Товариства любителів церковної історії, Москва, 1997-8). За браком часу ми не спромоглися дістати зазначене видання, тому про особу Голубінського і цілість його робіт скажемо менше, тільки на основі деталей інших джерел, якими володіємо.
Голубінський поза тим відомий і визнаний в першу чергу як історик, відтак при першому розгляданні можна би і поставити під сумнів, що чому дана доповідь нашої конференції присвячена одній з його досліджень, що до того за заголовком є також повязана також з історією. Але вибраний для ознайомлення твір1 по своєму жанру може бути кваліфікованим і як праця по історії права, адже процес історії канонізації у своїх деталях є таки правового характеру. Отже все ж можемо вважати, що Голубінський представленням російських (руських) (а також грецьких) церковних законів і правил, а також їх критичним аналізом у якийсь спосіб записав свої прізвище і у число східних каноністів.
Ця інтердисциплінарність – не рідке явище, принаймні у Східній Церкві, так є наприклад і з нашим російським православним сучасником, протоєреєм Владиславом Ципіним, який поряд зі своєю працею професора історії московської Богословської Академії написав у 1994 році вживаний і сьогодні підручник "Російське канонічне право" і вважається спеціалістом обох цих теренів богословської науки , більше того, на прохання Комісії Священного Синоду по канонізації святих3 своїм коротким дослідженням про канонізацію святих у XX. столітті (до 1988 р.) допоміг зробити науково більш обґрунтованим і видання 1999 р. вищезгаданої Комісії "Канонізація Святих у XX. столітті", зіставленого з протоколів і доповідей місцевих та Архиєрейських соборів, визначень Святого Синоду тощо, тобто він визнаний і як історик канонізаційного права Російської Церкви.4
Як формулює канон 1403 СІС у 1§-і: "Справи канонізації слуг Божих регулює окремий папський закон ". (Канонізація тут означає процес по беатифікації і канонізації).5 1057 канон ССЕО, який знаходимо у характерний спосіб і у Східному Кодексі у вступній частині титулу De Iudicis in genere /Процеси взагалі/ (tit.XXIV), формулює подібно. Тобто закони, правила, декрети, дійсні сьогодні стосовно канонізації у Католицькій Церкві, в любому випадку говорять про процес себто подію правового, і в його межах процесуального характеру6. Звичайно правовий апарат стосовно цього закономірно відмінний від прийнятих в практиці Російської Православної Церкви правил. Але з твору Голубінського, що і сьогодні користується великим авторитетом, який його видання у вступі називає монументальної працею, що розповідає про історію канонізації в Російській (а також і Грецькій) Церкві, виясняється, що принципи, і навіть практика цієї канонізації у великій мірі відповідає тому, що прийняте в Католицькій Церкві. Здається, що ознайомленням з тим твором зробимо відчутнішим те, що як і Католицьке Канонізаційне право, що формувалося на протязі історії, вбудувало в себе - базуючись на древній традиції – пов’язані з почитанням святих древні корені і прийнятні і сьогодні елементи древньої канонізаційної практики, так роблять і Православні Церкви. За ростом перекривання практики канонізації у наших сестринських Церквах можемо спостерігати саме у наш час: папа наш Бенедикт промульгацію беатифікацій доручив знову предстоятелям помісних церков як це без вийнятку відбувалося до 8. століття, але було прийнято ще і в 12. столітті в Європі, а в східних Православних Церквах по суті існує і сьогодні. Тому зміг проголосити блаженною соціальну сестру монахиню-мученицю Шару Шалкагазі кардинал-примас Петер Ерде, голова конференції єпископів Угорщини, вперше доконавши такий акт з 11-12 століття, з часу канонізації святих угорських королів (нам невідомо, чи цей дозвіл має постійну дію, чи воно буле мати місце і в майбутньому за поодинчим дозволом).
Ця промульгаційна практика здійснюється і в Російській Православній Церкві, де обряд канонізації святих місцевого почитания, звичайно після узгодження і перевірки згаданою Комісією єпархіальної документації, за згодою власного митрополита, а навіть Архиєрейського Синоду завершується проголошенням святим єпархіальним владикою (у Католицькій Церкві це дорівнює проголошенню блаженним), в той час, як введення в число святих для загального почитания могло відбуватися раніше в Православній Церкві і на окремих соборах, але в кожному випадку як акт Архиєрейського Синоду: "ізволися Духу Святому і нам причислити до лику святих угодників Божих для всеросійського церковного почитания...", тут приводиться ім’я, короткий опис життя, епітети і заслуги канонізованого (це відповідає проголошенню святим в Католицькій Церкві).7
На закінчення нашого часткового обґрунтування доповіді рефлектуймо коротко на тлумачення і оіцнку православної канонізації в Католицькій Церкві. Перез розривом між нашими Церквами-сестрами до календаря Католицької Церкви було прийнято багато святих Східних Церков. Так їх імена можемо знайти і в літургічних виданнях Конгрегації Східних Церков слов’янськими мовами. Але в той же час існує до сьогодні відкрита проблема визнання канонізованих з часу церковного поділу. Сьогодні є безсумнівно, що і в Православії існує справжня християнська святість. Це думка багатьох католицьких богословів і експертів (Н. Delehaye, S. Tyszkiewicz, St. Laski, Y. Congar, T. Spidlik), і Святих Отців (Папи Пій XI, Пій XII, Йоан Павло П.). Знаємо, що наші Східні Католицькі Церкви з часу Уній у свої літургічні календарі як православне насліддя прийняли і таких святих, які були канонізовані після розриву. Але з канонізованими пізніше, після Флорентійського собору 1439 р. коло 800 православних святиз положення вже не таке просте, на це питання стосовно греко-католицьких Церков не дав однозначної відповіді і Замойський Синод 1720 р. І поки менше сумнівів по можливого в майбутньому принципового визнання святих російських, українських, грецьких, балканських мучеників і з католицького боку, тим більше питання це означає стосовно православних канонізованих, що однозначно виступали проти єдності Церкви.8 Якщо коли-небудь можемо ступити далі в сторону єдності з нашими Церквами-сестрами, за яку молимося разом з ними в кожній Святій Літургії, бо ж по вірі Католицьких і Східних Католицьких Церков вони мають справжні святі таїнства, отже в відповідному часі взаємне визнання святих також повинно появитися на порядку денному. Тому нам треба і ближче пізнати інститут канонізації в сестринській Російській Православній Церкві. А це без фундаментальної праці Голубінського неможливо.9
Зміст праці Голубінського:
Передмова, вступ з списком літератури. Поняття канонізації і термін. Про канонізацію святих у Грецькій Церкві: у древні і пізніші часи.
I.Канонізація святих в Російській Церкві від початків християнства до Макарієвських соборів 1547 і
1549 рр.
II.Макарієвські собори 1547 і 1549 pp.
ІІІ.Час, що пройшов від собору 1549 р. до створення Св. Синоду.
А. Список тих святих, у кого точно або приблизно відомий час їх канонізації.
Б. Список тих святих, час канонізації яких невідомий.
Ті святі, святкування яких зупинене чи применшене.
IV.Період від створення Св. Синоду і до наших днів.
Святі, канонізовані для загального святкування.
Святий, канонізований для місцевого святкування а потім приписаний до загальних святих. Такі святі, святкування яких є стерте. Київські святі.
V.Руські святі в святцях друкованих богослужебних книг і в друкованих святцях, виданих окремо.
VI.Канонізація святих в Російській Церкві – загальний огляд.
Списки шанованих покійників:
Попередні дані про каталоги святих, в яких записані покійники
Список справді шанованих покійників
Список покійників, на ділі не шанованих, але чиї імена внесені в каталоги святих
A.Грецькі додатки.
I.Список єпископів-патріархів Константинопольських від єпископа Митрофана (+325) до патріарха
Євстафія (+1025), з зазначенням серед них тих, х-хьл причислений до лику святих.
II.Хронологічний список імператорів і імператриць Константинопольських і осіб з імператорських
сімейств, що причислені до лику святих.
III.Грамота Константинопольського патріарха Йоана XIV. Каліки (Апрена) про причисления до лику
святих митрополита всія Росії Петра.
IV.З похвального слова патріарха Константинопольського Філофея архиепископу Солунському
Григорію Паламі про причисления архиепископа до лику святих.
V.Грамота Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса про причисления до лику святих
Герасима Кефалонійського.
VI.Грамота того ж патріарха про причисления до лику святих Йоана Крітського і 98 його сподвижників
VII.Грамота Константинопольського патріарха Гавриїла про причисления до лику святих Діонісія,Є,
архиепископа Закінфського.
VIII.Із книги патріарха Єрусалимського Нектарія: ПЕРІ TH? APX? TOY ПАПА ANTIPPH???
аутентичний грецький текст
B.Російські додатки
I.Російські святі, яким святкувалося в Московському Успенському соборі між 1622-1743 pp.
II.Грамота архиепископа Холмогорського Афанасія в Соловецький монастир про святкування
преподобному Герману Соловецькому.
III.Грамота патр. Адріана архиєпископу Холмогорському Афанасію з відмовою на просьбу перенести
мощі Йоана і Логгіна Яренгських із Яренги в Холмогори.
IV.Постанова патр. Адріана відносно Вологодських шанованих усопших Герасима, Галактіона і Ігнатія.
V.Указ св. Синоду 1722 року про те, щоб в гробниці і раки, поставлених над нерозкритими тілами
святих, не класти різьблені і видовбані колоди10 .
VI.Указ св. Синоду 1725 року про підроблені мощі преп. Иосифа Волоколамського.
VII.Указ св. Синоду 1737 року про припинення марновірств.
VIII.Вимога імператриці Єлизавети Петрівни в 1744 році відомостей про мощі святих не засвідчених.
IX.Розпорядження св. Синоду 1722 року про припинення святкування монаху Свірського монастиря
Маркелу.
X.Указ св. Синоду 1723 року про засвідчення двох гробів з тілами померших монахів в місті Солігалич.
XI.Указ св. Синоду 1727 року про мощі Варлаама Керетського.
XII.Припинення святкування князю Володимиру і княгині Агрипині Ржевським.
XIII.Випадок уступки зі сторони духовного начальства перед народною старанністю до шанованого
святого.
XIV.Справа про відкриття мощів князя Михаїла і княгинь Ксенії і Анастасії Ярославських.
XV.Акти про відкриття мощей св. Дмитрія, митрополита Ростовського.
XVI.Церемоніал засвідчення мощів Феодосія Тотемського.
XVII.Чин відкриття мощів св. Митрофана, єпископа Воронежського..
XVIII.Опис відкриття мощів св. Тихона, єпископа Воронежського.
XIX.Опис відкриття мощів св. Феодосія Угличського, архиєпископа Чернігівського.
XX.Додаткові відомості про мощі святих.
XXI.Відповідь на заперечення проти слова: канонізація.
Додатки і поправки.
Вказівник.
Без намагань охопити повноту зупинімося на деяких частинах твору Голубінського. Зазначаємо, що виділяємо радше суб’єктивно для нас цікавіші чи більш незвичні моменти, хоча очевидно, що для тих, що цікавляться проблематикою канонізацій, є важливим ознайомлення зі всім матеріалом.
Канонізація святих в Грецькій Церкві.
Російська Церква перебрала канонізацію святих з Грецької Церкви. Тому Голубінський звймається коротко і історією її в Греції. Про канонізації древнього часу визначає, що про них не залишилося жодних позитивних відомостей. Стверджує, що церковне визнання того чи іншого померлого як святого повинно було мати якусь основу. За цим святих можна поділити на три основні категорії (з тексту не можна визначити, що чи являється джерелом категоризації конкретно логіка самого Голубінського, чи він має у цьому попередників - якби то не було, варте уваги, що системна рефлексія того роду в цьому випадку йде до нас саме зі сходу, в західних агіографічних джерела угорською мовою в кожному разі таке не знаходимо. В першу чергу слід згадати тих усопших, які по нашій вірі святі у всьому своєму класі: це старозавітні патріархи і пророки, (понад класами - Богоматір і найбільший з народжених жінками – Йоан Предтеча). Наступний клас - ті, до доконали такий подвиг, який по вірі Церкви і сам по собі забезпечив їх виконавцю вінець святості - це мученики, які за їх тропарем в стражданні своїм здобули вінці нетління. їх почитания можна виказати вже в першій чверті II. століття. Почитания 11 апостолів також розпочалося як мучеників, але і почитания святим Святого Йоана також розпочалося відразу після його смерті, після 110 року, як і почитания його товаришів-мучеників як апостолів почалося почитанням Йоана-апостола. Про почитания старозавітних патріархів і пророків знаємо те, що на початку IV. століття воно вже існувало в Церкві, але було введено поступово, спочатку в помісних Церквах: ймовірно спочатку на їх земній Батьківщині, тобто в Єрусалимській Церкві (окрім Макавеїв, їх почитания пов’язане з місцем їх мучеництва, Антіохією). За нашим джерелом святкування старозавітним праведникам у Західній Церкві не було запроваджено. Третій клас - святі, яких вважала Церква такими за їх особистими достоїнствами, це подвижники-аскети. За цим ще лишаються клас святих з єрархів чи святителів, а також клас імператорів і імператриць, які були зачислені до лику святих за заслуги перед Церквою або за їх особисту святість життя.
Причисления усопшого до лику святих починають обговорювати на основі справжності чудес, що стаються у їх мощів. (Див. опубліковану у Голубінського Грамоту Константинопольського патріарха Йоана XIV. Каліки (Апрена) про причисления до лику святих митрополита всія Росії Петра з 1339 року.) У Грецькій Церкві нема подібної до Латинської Церкви святкового обряду причисления до лику святих, тут просто вершать святкову Святу Літургію в пам’ять і честь новоканонізованого.
Канонізація святих в Російській (Руській) Церкві
Список загальних правил і порядку канонізації в Росії в формулюванні Голубінського:
1.Приписання подвижників благочестя до лику святих було основане на чудесах, що сталися за їх
посередництвом ще при їх житті чи після смерти. У грецькому порядку, як ми бачили, було відомо
більше класів духовних подвижників, так окрім чудес в канонізації могли грати роль і інші чинники. А
у росіян як причина причисления до лику святих служило тільки чудотворення, як стосовно цілих
класів, так і окремих осіб.
2.За територіальною поширеністю почитания окремих святих існувало три категорії: місцево почитані
в буквальному сеснсі (тільки на місці їх захоронения, в їх монастирі, парафіяльній церкві тощо), святі
місцевого почитания у ширшому сенсі (на території їх єпархії), і ті, що їх почиталося як святих загально
у всій Російській Церкві.
3.Право місцевої канонізації належало до єрарха єпархії, з узгодженням з митрополитом або
патріархом Російської Церкви. Право загальної канонізації, для цілої Церкви належало предстоятелю
Церкви.
4.Справа приписання до лику святих, тобто сам процес канонізації відбувався тим, що вище церковне
керівництво, якщо саме не було присутнє, не було наочним свідком чудес у гроба кадидата, одержувало
повідомлення про них і переконувалося в їх вірогідності.
5.Приписання до лику святих означало те, що на день успення чи розкриття мощів усопшого
назначалося щорічно доконуване церковне поминання про святого.
6.Для святкування пам’яті святого було потрібно мати тест посвяченого йому богослужіння, а також
історію його життя (житіє). Літургічні тексти разом з доповнюючими їх синаксаріями писалися по
аналогії вже існуючих літературних форм, під контролем вищих предстоятелів, це часом було і
стосовно житій.
7.Про хід свята причисления до лику святих...
8.Мощі були розкриті або при канонізації, або безпосередньо після неї, якщо місце захоронения було
відоме...
9.Якщо усопший подвижник був похований в церкві, над його захоронениям був поставлений
памятник, кенотафій (пустий гріб). Якщо захоронения було поза церквою, над гробом ставилася каплиця, і в ньому також кенотафій, з горіючою на нім свічкою.
Приписання до лику святих в Росії було за одинаковими приписами з ранніх часів. (Хибною є та поширена думка, що спочатку воно відбувалося ще запозиченими з Греції формами.) Перші руські святі –це страстотерпці (ті, що потерпіли від власного народу) Борис і Гліб, за християнськими іменами Роман і Давид, сиги хрестителя Русі Володимира. Третій святий, що канонізований після них, був Теодосій Печерський (його почитания поширене і у угорських та інших греко-католиків). Голубінський у перший період канонізацій, установлений ним, до Макаріївськмх соборів 1547-1549 pp. перераховує 67 возведених у лик святих.
На закінчення з думок і інформацій про автора твору, з яким знайомимося, процитуймо Георгія Флоровського11: "Він належав до того покоління, з котрого вийшли вожді нігілізму. Є і в нього щось is не-історичної прив’язаності вказаних до викривання чогось - в самому його історичному методі, в самій психології його історичної роботи. Це передовсім його надумлива недовірливість, майже підозріливість по відношенню до джерел. Він ніби дивується у всякий раз, коли переконується в надійності і достовірності своїх джерел чи памяток. Він усюди чекає зустріти підробки, фальшивки, скази, недостовірні оповіді, суєвірні слухи, повір’я, легенди. Він завжди допускає можливість умисного обману. Це в нього дуже яскрава риса від просвітництва... Життєву недовірливість і підозріливість Голубінський перетворює в історичний метод. "Історії брешучій", яка обманює інших, сама не обманюючись, він хоче протиставити "історію справжню", правдиву і тверезу. Голубінський поставив собі завдання написати історію Руської Церкви "критичним" методом. Це означало, передовсім, критику джерел."
Він зміг видати тільки перший том своєї "Історії", про період "перед монголами". Та й і це вдалося дякуючи підтримці і активній співпраці московського митрополита Макарія (Булгакова). Але кончиною Макарія Голубінський втратив впливового патрона, його критичний метод здавався небезпечним, від мусів покинути професорську діяльність в Академії. Лише на старість зміг видати другий том свого твору по історії. Після цього незабаром осліп. Друга половина цього тому вийшла тільки після його смерти.
"Голубінський не був майстром історичного синтезу. Його сила в подробицях, в перевірці фактів і їх збиранні. " (371-373). Наш автор виказав, що історія (і сьогодні широко відома) про мандрування Святого Андрея Руссю цілком недостойна довіри, як і за його дослідженнями не можна прийняти і хроніки про хрещення князя Володимира (419).
Оцей критичний метод характеризує і його твір про історію канонізацію святих в Росії. В підборі документації, вибраної для публікації, це особливо помітно. І напевно можна завдячити саме цьому, як пише передмова до сучасного перевидання Голубінського (автор – Ілля Соловйов), що його твір до сьогодні зберіг своє наукове значення. Не устаріла і запропонована ним історична періодизація історії канонізації в Росії, велике значення мають відкриті і аналізовані ним історичні факти.
Метод історичного дослідження, пропонований ним, і раніше, і згодом викликав жваві дискусії і серед богословів, і серед істориків. Але підіймаючись над частковостями можна заявити, що основною метою Голубінського будо віднайдення історичної правди. Він старався визначити достовірність історичних свідчень і істинність фактів аналізом джерел. Цей критичний метод, пізніше прийнятий рядом російських істориків Церкви, приніс Голубінському не тільки заслужене добре ім’я, але і багато гіркоти Але саме цьому методу завдячуючи Голубінському вдалося пролити світло на чималі терени історії, нерозкриті перед ним. Його твір, що розкриває історію канонізації російських святих, має вартість джерела - Як для православних Церков, так і для нас. Можемо багато почерпнути навіть з його подробиць, не тільки по відношенню до принципів, але і практичному плані.12


1.Е. Голубинский, История канонизации святых в русской Церкви, 1903, Изд. Крутицкое Патриаршее Подворье, Общество любителей церковной истории, Москва 1998
2.Пор. Puskњs L., Gondolatok az Orosz Ortodox Egyh?z 20. sz?zadi t?rt?net?r?l, in Teol?gia, 3-4.sz., Budapest 2000; Л.Пушкаш, Думки про історію Російської Православної Церкви в XX. ст., in Сопричастя, 2001, №3 Львів.
3.В Російській Православній Церкві сьогодні завданнями, виконуваними римською Конгрегацією по канонізаціях, зайнята Синодальна Канонізаційна Комісія, заснована 11 квітня 1989 р.
4.Як і автор тих рядків поряд з діяльністю в сфері сакрального мистецтва відбув студії по канонічному праву, promotor iustitiae в процесах по беатифікації мучеників Мукачівської греко-католицької єпархії, його biografia critica, написана про блаженного священномученика Теодора Ромжу, тепер вийшла на пяти мовах.
5.Az egyh?zi t?rv?nyk?nyv, Codex Iuris Canonici, ред., переклад на угорську і автор пояснень Erd? P?ter
6.Пор. Elementy prawne swietosci kanonizowanej wedіug ustawodawstwa Jana Pawia II. Materialy II. Ogolnopolskiego Sympozjum Prawa Kanonizacyjnego KUL, Lublin 24-26 IX 1992, /red. H. Misztal/, Lublin 1993
7.Комиссия Священного Синода Русской Православной Церкви по канонизации святых, Канонизация святых в XX веке, Москва 1999, Деяние Освященного Поместного Собора РПЦ о канонизации святых Троице-Сергиева Лавра, 6-9 июня 1988 г.,75. В Російській Православній Церкві означення блаженний приміняють на канонізованих в Католицькій Церкві до розриву святих, почитания яких не поширено в Росії (напр. Блаженний Августин, блаженний Єронім Стридонський, росіяни зазначають місце народження перекладача Св. Письма), на Русі, та й сьогодні так називали юродивих (див. Василій Блаженний).
8.Н. Fros, Swieci, 224-228; цитує H.Misztal, Prawo Kanonizacyjne, Lublin 2003, 109.
9.Література по питаннях канонізації в Російській та інших Православних Церквах: A. Vacant, E. Mangenot, E. Amann, Dictionnaire de Th?ologie Catholique, J. Bois, II.Canonisation dans L'?glise Russe, Paris 1923, 1659-1672; За цит. твором H.Misztal, op.сіt, 109-110, 265 нотатка: P.Peeters, La canonisation des Saints dans I'?glise Russe, Abol Bruxelles 33(1914)280-420; H. Delehaye, Grek Neo-Martyrs, in The Constructive Quarterly 9(1921)701-712; J.Bois, La canonisation dans I'?glise Russe, DThC, vol. 2/2 Paris 1923 col. 1659-1672; S.Tyszkiewicz, Spiritualit? et saintete russe Pravoslave, Gregorianum 15(1934)348-376; St- Laski, O swietych na Rusi i w Rosji, Oriens 6(1939)81-85; Z. Licharova, Jurodstwo jako typ religijnosci rossyjskiej, Oriens 7(1939)78-82; Pamietnik VI-ej Piсskiej Konferencji Kaplanskiej (1-3 wrzesnia 1937), Pinsk 1939, (itt J.Woroniecki, Nasz stosunek do swietych Kosciola ruskiego); P. Schweigl (духовний керівник богослова бл. Теодора Ромжі в Римі), De Menologio grecoslavico post annum 1054, Periodica de re morali, canonica et liturgica 30(1941)221-228; P. De Meester, La canonizzazione dei Santi nella Chiesa russa ortodossa, Gregorianum; XXX (1949)393-407; S. Salaville, Pour un r?pertoire des пёо-saints de I'eglise Orientale, Byzantion 20(1950)223-237; I. Kologrivof, Essai sur la saintete en Russie, Bruges 1953; I. Smolitsch, Russisches M?nchtum, W?rzburg 1953; E.M.J. Congar, A propos des saints canonis?s dans les Eglises Orthodoxes, in Chretiens en dialogue, Paris 1964; G. Podskalsky, Christentum und theologische Literatur in der Kiever Rus, Munchen 1982; B. Васильєв, История канонизации русских святых, in Чтения в обществе истории и древностей российских при Московском Университете, 1983, пг.З, 67-70; G. Seide, Geschichte der russischen orthodoxen Kirchen Ausland von der Gr?ndung bis in die Gegenwart, Wiesbaden 1983; С. Harissiadis, Le reconnaissance des saints dans I'Eglise Orthodoxe selon la procedure du Patriacat Oecumenique, in: Saints et saintete dans le liturgie, Conferences Saint-Serge, XXXIII-e Semaine d"etudes liturgiques, Paris 1986, ed. par. A.M. Triacca et A. Pistoia, Roma 1987; T. Spidlik, in: Dictionnaire de spiritualite, ascetique et mystique, Paris 14(1988) 197-202; H.Fros, Swieci doby wspolczesnej (1939-1989), WAM Krakow 1991 (більшість бібліографії на ст. 224-228; про канонізованих 1000-ліття Русі: II, 224-228; про нових святих в Румунії: III, 237-240); Н. Fros, Pamietajac o mieszkancach nieba, kult swietych w dziejach i liturgii, Teologia dla wszystkich 3, Tarnow 1994;
Поместный Собор Русской Православной Церкви, посвященный юбилею 1000-летия Крещения Руси, Канонизация святых, Троице-Сергиева Лавра 6-9 июня 1988 г., В.Живов, Святость, краткий словарь агиографических терминов, Канонизация, Москва, Гнозис 1994, Комиссия Священного Синода Русской Православной Церкви по канонизации святых, Канонизация святых в XX веке, Москва 1999, benne: К соборному прославлению мучеников и исповедников XX века в Русской Православной Церкви, тезиси на засідання Канонізаційної Комісії 16 лютого 1999 p.; 8-Ю; і прот. В.Цыпин, О канонизации святых в XX веке (до 1988 г.); 12-17; Д. Орехов, Русские святые и подвижники XX столетия, Изд. Дом "Невский проспект", Санкт-Петербург 2001; Преподобные Старцы Оптинские, Жития и насталения, Свято-Введенская Оптина Пустынь 2001.
10.Їх одягають в літургійний одяг і так вони підходять для того, особливо для простих людей, щоб викликати благочестиві почуття, оскільки їх можуть прийняти за нетлінні мощі. На царський указ Синод наказав відіслати ці квазі-статуї до Синоду. В певному сенсі це нагадує певні відносно недавні римо- і греко-католицькі розв’язання, хоча сьогодні ці макети вже виготовлені з гіпсу чи воску (Don Bosco, Св. Тереза Мала, священномученики-єпископи Гойдич і Гопко).
11.Прот. Г. Флоровский, Пути русского богословия, YMCA-Press, Paris 1983, reprint - "Путь к истине", Київ, 1991; 1,8, 82, 371-373, 419, 521. Прот.. Георгія Флоровського (1893-1979) можемо вважати одним з найбільш видатних православних богословів 20. ст., хоча його відомість і визнаність в Росії, Україні тощо здається різноманітною, його вважають модерністом і прозахідним особливо фундаменталісти, певно тому, що його богословська діяльність проходила на Заході (як емігрант був професором патрології Богословського Інституту Св. Сергія в Парижі, потім працював в США).
12.Коли доповідач, після сприятливих для цього змін в єпархії, організовував перенесення знайдених і відкритих ним свого часу мощів бл. Теодора Ромжі після закінчення антропологічної ідентифікації мощів в будапештському інституті антропології, використав для написання сценарію-пропозиції по перенесенню мощів саме деякі документи по аналогічній тематиці, відкриті і опубліковані Е.Голубінським. Пор. Голубінський, op. cit, част. Б, XV-XIX розділи.
 
Назад
Інститут церковного права © 2005-2006 icl.org.ua
© ІCL, 2005-2006. Контакт: