Інститут Церковного Права

Головна Статті та Публікації Статична і динамічна частини процесуального права
18.10.2007
ІЦП
Головна
Новини
Статті та Публікації
Видання Інституту
Проекти Інституту
Про ІЦП
Конгрес Богословів УГКЦ
УБНТ
Законодавство
Собори
Синод
Збірки законів
Послання і листи
Літургійне Право
Окружні послання Римських Архиєреїв
Розділи сайту
Бібліотека
Питання каноністові
Світова Періодика
WEB-ресурси
Архів
Документи
Пошук
Електронний каталог ІЦП
Дипломні роботи
Судочинство
Авторизація





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
 
 
Дорогі колеги!!!
Інститут Церковного Права ім. свщмч. Андрія Іщака

Запрошує на семінар каноністів

Тема: Організація душпастирства згідно рішень синодів Києво-Галицької Митрополії в роках 1596-1991.

Доповідач: о. д-р Роман Шафран

Четвер, 25 жовтня 2007 р. о 15 год. музей Йосифа Сліпого

 
 


Статична і динамічна частини процесуального права
Написав Віталій Токар   
09.05.2007
Виступ на Зустрічі Судових Вікаріїв Київської Митрополії в Івано-Франківську 6 березня 2007 року.

Матерію процесуального права можна було б поділити на дві частини. Перша частина, так звана, статична, окреслена як така, що упорядковує процесуальні умови, тобто:
-    юрисдикція (юридичний орган, його компетенція, його ступінь та вид);
-    особи, що є працівниками трибуналів, а також сторони справи (відповідач, позивач) і ті, що мають тісний зв’язок із сторонами (опікун, уповноважений та адвокат);
-    правила, що стосуються як осіб (судді, працівники трибуналів, сторони...), так і речей (повідомлення, збереження актів...). Без цих умов є неможливим задіяти інші судові акти (судді, сторін, промотора справедливості), які є скеровані для визначення спору, полеміки, представлених трибуналу.
Друга частина, так звана, динамічна – це процес у своєму русі до цілі. Її можна поділити на п’ять етапів:
І етап. Початок справи:
•    подання позовної заяви;
•    прийняття заяви;
•    судовий виклик відповідача;
•    зав’язка спору (встановлення сумніву).
ІІ етап. Дослідження справи:
•    опитування сторін;
•    докази (документи, свідчення, висновки експертів);
•    опублікування актів;
•    декрет закриття справи.
ІІІ етап. Дискусія:
•    слово адвокатів;
•    зауваження захисника вузла (висновок промотора справедливості, якщо він є задіяним).
IV етап. Рішення та виконання вироку:
•    нарада трибуналу, щоб прийняти  рішення;
•    можливість ознайомлення з вирішальною частиною вироку;
•    оголошення вироку;
•    виконання вироку.
V етап. Оскарження вироку:
•    скарга про недійсність, якщо вирок вважається недійсним;
•    апеляція, якщо вирок правосильний, але його вважають несправедливим;
•    повернення in integrum проти стану осудженої речі;
•    протиставлення третього.
Процесуальний закон – це закон, який забезпечує юридичну опіку протягом процесу. Процесуальні закони – це такі, які встановлюють ієрархію суддів та працівників трибуналів; це ті, що визначають юридичну спроможність сторін; ті, що встановлюють форму і наслідки процесуальних актів, іншими словами вони вказують як повинно аплікуватись процесуальне право.
На закінчення, процесуальне право можна визначити, як норми, встановленні Церквою для регулювання здійснення правосуддя як у сфері судового процесу (процес sensu stricto), так і у сфері extra iudicium (поза судом). Щодо останнього, то не можна говорити виключно про судовий процес, а швидше про процедуру.
Фундаментом статичної частини про яку сказано вище є канон 1062 сучасного законодавства, який наголошує, що синод Єпископів патріаршої Церкви є найвищим трибуналом у межах території усієї Церкви. Даним каноном законодавець хотів наголосити, що всі справи за винятком зарезервованих, повинні вирішуватись аж до остаточного вироку в самій патріаршій Церкві. Звичайно, беручи до уваги канон 1059 даного законодавства, кожен вірний східної католицької Церкви свого права може звернутись до Римського Архієрея з проханням вирішити свою справу. Але дане звернення на відмінну, наприклад, від апеляції, не дає право на відповідь. Більше цього це звернення не призупиняє не хід процес не виконання вироку, якщо такі є.
Синод Єпископів патріаршої Церкви повинен із свого складу повинен вибрати генерального керівника управління справедливості і двох єпископів які разом творять трибунал синоду. Даний трибунал є абсолютно компетентний щоб розглядати спірні справи в яких одна із сторін є єпископ або юридична особа, яку він представляє. Апеляція від вироку цього трибуналу без подальшого права апелювати подається до синоду Єпископів патріаршої Церкви.
На першому ступені судочинства суддею у всіх справах, окрім виразно вилучених самим правом є єпархіальний єпископ. Проте єпархіальний єпископ повинен письмовим декретом вільно призначити на визначений термін Судового вікарія, оскільки судову владу єпархіальний Єпископ виконує сам або через Судового вікарія і суддів. Судовий Вікарій має у всій єпархії звичайну судову владу і разом з єпархіальним єпископом утворюють один Трибунал єпархії. Влада Судового вікарія є звичайною, це означає що вона надається йому самим правом, або краще, урядом який він посідає, проте ця влада не є власна, але заступна, тобто Судовий вікарій виконує її не в своєму імені, але в імені єпархіального Єпископа. Іншими словами він представляє єпархіального Єпископа у судовій гілці влади. Протосинкел і Судовий вікарій з огляду на свій уряд посідають однакову владу відповідно до своєї компетенції: Протосинкел - виконавчу, Судовий вікарій - судову.
Але деякі справи є виразно зарезервовані колегії суддів (трьом суддям), наприклад справи в яких йдеться про визнання недійсності Таїнства Подружжя та деякі інші, тому з огляду на це, єпархіальний Єпископ має іменувати, окрім Судового вікарія, також єпархіальних суддів, які разом із Судовим вікарієм могли б творити колегію суддів.
Апеляцію від вироків винесених на першому ступені судочинстві подається до митрополичого трибуналу тоді, коли в межах території патріаршої Церкви є утворені митрополії. В іншому випадку, а саме коли немає митрополій, апеляційним трибуналом є звичайний патріарший трибунал, утворений патріархом. Тому є фундаментальним знати чи в межах території нашої Церкви існує митрополія, якщо є, то тоді другим ступенем судочинства є митрополичий трибунал, який не є відмінним від трибуналу єпархії митрополита, якщо ж не має, тоді його функції виконує звичайний патріарший трибунал.
Але хотілось би наголосити, що якщо існує митрополія, то другим степенем аж ніяк не може бути патріарший трибунал. Якщо б таке сталось, то порушується процесуальний закон, що впливає на правосильність, тобто дійсність вироку. Подібно не може трибунал першого ступеня судочинства вирішувати апеляційні справи, як також апеляційний трибунал є компетентним щоб вирішувати справи на першого ступені, окрім подружніх.
На закінчення хотілось б додати, що не можуть бути змінені, або надана диспенза від процесуальних законів. (кан.1537).
 
Назад
Інститут церковного права © 2005-2006 icl.org.ua
© ІCL, 2005-2006. Контакт: