Інститут Церковного Права

Головна Конгрес Богословів УГКЦ Євхаристія в православній традиції. Кенотичний аспект
17.10.2007
ІЦП
Головна
Новини
Статті та Публікації
Видання Інституту
Проекти Інституту
Про ІЦП
Конгрес Богословів УГКЦ
УБНТ
Законодавство
Собори
Синод
Збірки законів
Послання і листи
Літургійне Право
Окружні послання Римських Архиєреїв
Розділи сайту
Бібліотека
Питання каноністові
Світова Періодика
WEB-ресурси
Архів
Документи
Пошук
Електронний каталог ІЦП
Дипломні роботи
Судочинство
Авторизація





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
 
 
Дорогі колеги!!!
Інститут Церковного Права ім. свщмч. Андрія Іщака

Запрошує на семінар каноністів

Тема: Організація душпастирства згідно рішень синодів Києво-Галицької Митрополії в роках 1596-1991.

Доповідач: о. д-р Роман Шафран

Четвер, 25 жовтня 2007 р. о 15 год. музей Йосифа Сліпого

 
 


Євхаристія в православній традиції. Кенотичний аспект
Написав д-р. габ. Кароль Клявза проф. КУЛ   
05.06.2007
    Суттєвою ознакою богословської рефлексії грецького а пізніше й руського православ’я над Євхаристією залишається її пневматологічний контекст. Євхаристія звершується як ефект діяння Святого Духа і в течії пневматизації історії спасення слід розглядати суть, сенс і пасторальні зв'язки Євхаристії. Переміщення наголосу з христологічної конституції таїнства Христових Тіла і Крові на обожествлююче діяння Святого Духа дозволило богослов’ю східнього християнства трактувати Євхаристію як дійсність еклезіяльну, есхатологічну і космічну.

  
Джерела православного богослов’я Євхаристії
Первинним джерелом для богослов’я Єваристії була praxis Церкви щодо Євхаристії. Зазвичай в ній виокремлюють період формування євхаристійної літургії (можливо з одного джерела Єрусалимської літургії I-III ст.). Також вказують на вплив Отців Церкви (Василія Великого, Йоана Золотоустого, Амвросія, Августина, Гелазія, Вігілія — IV-VI ст.). На цій основі в VI-VII ст. доходить до реформ (Григоріянської і Трульського собору). Остаточне сформування східних літургій відбулося в VIII-IX ст.
Доктринальну базу було випрацювано під час іконокластичних спорів таких як суперечки довкола ідеї «Євхаристія – єдиний образ» Псевдо-Дионізія, суперечок у XI ст. з латинниками-азимітами (Микита Стетатос) та навколо розуміння пересуществлення-транссубстанціяції XIII ст. (Михайло VIII Палеолог, кард. Вісаріон, Генадій II, Кирило Лукаріс).
    Новим імпульсом для розвитку богословської рефлексії в цій галузі стали західні визначення Тридентійського собору, які в XVI-XIX століттях інспірували полемічні тексти грецьких і руських богословів. Істотнішою від академічних дискусій виявилася однак православна еклезіяльна практика, як літургійна так і аскетична.
В останньому столітті синоди багатьох Східних Церков поверталися до рефлексії над таємницею Євхаристії. На даний час питання пов’язані з Євхаристією були підняті також в рамках праці спільної Комісії Екуменічного Діялогу між Православною і Католицькою Церквами 1. Спільна рефлексія на цьому рівні спрямована до того, щоб — згідно зі словами Івана Павла II — «настав блаженний день, в якому поділимося одним євхаристійним Хлібом і будемо пити з однієї чаші» 2. Досягнення цієї цілі без фальшивого іренізму але із збереженням вірности богословським традиціям Сходу і Заходу, гарантує відкриття справжнього еклезіяльного сопричастя в цілому його багатстві. Тому взаємне пізнання тих традицій являється істотним постулатом богословських досліджень обидвох традицій.

    Від євхаристійної пневматології до кенозису Христа
Історично Євхаристія з’являється в Церкві після Зіслання Святого Духа, як уприсутнення  знаку та інструменту Святого Духа в Його функції єднання грішного людства з Богом. (Синергізм, неустанна П’ятдесятниця, яка реалізується в місії Церкви) 3. СилоюДуха, який об'єднує, в Євхаристії стається втілення віруючих в «духовне тіло» (soma pneumatikon) Христа прославленого – а тому прийнятого попасхальною вірою Божого народу. Відбувається це через те що лише у Святому Дусі можна розпізнати в Євхаристії присутність воскреслого Христа: «...ніхто не може сказати: «Господь Ісус», як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор. 12, 3). Це пересуває наголос у східній епіклезі спочатку на Божий народ, який зібрався на Євхаристії, і тільки потім на жертовні дари. Об'єкт євхаристійної молитви вирізняє від латинської практики (де літургісант діє in persona Christi) той факт, що вона становить вираз молитви спільноти вірних («ми»). Саме слово «лейтургія» багато хто зі східніх богословів намагається пояснювати як дериват грецького поняття “лаос” – народ і відповідно в прикметниковій формі “лейтос” – публічний, громадський. Оскільки друга частина назви “ергон” означає не тільки “дію” але й громадську “службу”, то цілий термін, у випадку євхаристійного богослуження, вводить в сам центр суспільного служіння Богові, як благодарення, що довершується у Святому Дусі 4.
    Кенотичні аспекти розуміння Євхаристії з'являються у зв'язку з таїнственним анамнезисом смерти та воскресення Христа. Ціле життя і пасхальне діло Ісуса аж до Зіслання Святого Духа було направленне на таїнственне явлення Божого Царства. В Євхаристії настає явлення кенозису Божого Сина (і, відповідно, Його Містичного Тіла – Церкви) в смерті, яка можлива завдяки Тілові і Крові Христа. Це згодом веде до  другого елементу кенозису – прославлення, в чому реалізується есхатичний характер Євхаристії. Євхаристія це очікування на «вічну Євхаристію» (С.М.Булгаков) в Божому Царстві, яке надалі є перед Церквою. В площині Євхаристії доходить до єднання початку і завершення часів. В Євхаристії відбувається «мала Парусія» і у певному сенсі суд 5. Це надає Церкві, яка звершує Євхаристію, динамізму своєрідного «анабазису» – прослави Царства що надходить, роблячи його таїнством світу який надходить 6.
    В практиці, зокрема первісної церкви, на думку Івана Меєндорфа, це веде до «відходу від світу» через прийняття закритої спільноти заангажованих учасників Євхаристії 7. З іншого боку матерія таїнства – прісний хліб зберігає в таємниці Євхаристії сенс людськості, яка (людськість а не субстанція хліба) підлягає переміні в людськість Христа 8. Цей зв'язок нашої людськости з кенотичною людськістю Христа добре ілюструє текст Миколи Кавасили: Христос «не тільки одягнувся в тіло. Також прийняв і душу, розум і волю, і все що людське, так щоби міг об'єднатися з нашою цілістю, проникнути цілих нас і розтопити нас в собі (...). Оскільки дял нас неможливим було піднятися вгору і взяти участь в тому, що є Його, то Він сходить до нас і бере участь в тому, що є нашим. І так сильно Він уподібнюється до тих речей, які взяв на себе, що даючи ці речі, які від нас отримав, дає нам себе  9. Отож беручи якомога частіше участь у Євхаристії перебуваємо в джерелі життя у Христі через його людськість.



1.Про деякі обставини того діялогу див. у: W.Hryniewicz, «Ko?cio?y siostrzane». Po rozpocz?ciu dialogu katolicko-prawos?awnego // Wi?? 23 (1980), з. 11-12, с. 73-93; W.Hryniewicz, Ko?ci?? i eucharystia w ?wietlie tajemnicy Tr?jcy ?wi?tej. Spotkanie podkomisji katolicko-prawos?awnej w Chevtogne // Biuletyn Ekumeniczny 10 (1981), з. 1, с. 25-37.
2.Jan Pawe? II, Przem?wienie w O?rodku Ekumenicznym patriarchatu prawos?awnego w Chambesy, 12 czerwca 1984 r. // Ut unum. Dokumenty Ko?cio?a katolickiego na temat ekumenizmu 1982-1998, ред. S.C.Napi?rkowski та ін., Lublin 2000, с. 493.
3.На тему пневматологічного аспекту спасительної ікономії, яка реалізується в Євхаристії див. м.ін.: I. H. Dalmais, L’Esprit Sainte et le myst?re du salut dans les ?picl?se eucharistiques syriennes. „Ephemerides liturigcae” 90 (1976) s. 262-271;  N. Afanasjew, L’ eucharistie, principale lien entre les catholiques et les orthodoxes. “Irenikon” 38 (1965) с. 337- 339; S. Boulgakov, Eucharistic Dogma. “Sobornost” 4 (1960) з. 2 с. 66-76.
4.H. Paprocki, Wst?p. // Liturgie Ko?cio?a prawos?awnego. Пер. H. Paprocki. Krak?w 2002 с. 8
5.J. Zizioulas, Eucharist in der neuezeitlichen orthodoxen Theologie. // Die Anrufung des Heiligen Geistes im Abendmahl. Frankfurt a. M. 1977 с. 163-179.
6.A. Schmemann, Pour la vie du monde. Paris 1969; Nikolai, Der kosmische und eschatologische Aspekt der heiligen  Euchariste  “Informationen aus der orthodoxen Kirche”  5 (1975)  з. 2 с. 38-45.
7.J. Meyendorff, Teologia bizantyjska. Пер. J. Prokopiuk Warszawa 1984 с. 257.
8.J. H. Erickson, Leavened and Unleavened: Some Theological Implications. “St Vladimir’s Theological Quarterly” 14 (1970) № 3, с. 155-176.
9.Микола Кавасила, De vita in Christo. IV, 9 PG 150 кол. 592D-593A.
 
Назад
Інститут церковного права © 2005-2006 icl.org.ua
© ІCL, 2005-2006. Контакт: