Каноніст Лев Глинка
Написав митр. прот. д-р Михайло Димид   
03.09.2007
    Український каноніст Лев Глинка відображає своїм життям велич і малість своєї Церкви в туземному перебуванні. Народився він 1 серпня 1893 р. в Осмолоді-Перегінсько, Долинського повіту, з родичів лісничого Юрка й Анни Романчукевичів.  Скоро його життя вивело в світ, бо завдяки Митрополиту Андрію вчився в Коломийській гімназії, а вже в 1915 р. зложив іспит зрілості у Відні. Треба сказати, що в тому часі було легше людям переміщатися зі Львова до Відня, ніж нині – одне століття пізніше в добу Об’єднаної Європи. Від 1914-1920 рр. брав участь у І Світовій та українсько-польській війні, як австрійський і український старшина. Від 1921-1924 р. студіював право на правничім відділі тайного українського університету у Львові, де одержав науковий ступінь доктора.
    Від 1925 студіював богослов’я в Греко-католицькій Духовній Семінарії у Львові. Тут від 1926 до березня 1929 був першим головою студентського товариства – Читальні українських студентів богослов’я ім. М. Шашкевича.  Після закінчення студій одружився із полькою, яка народила йому сина Романа, а невдовзі померла. В 1928 р. рукоположений на ієрея вже як вдовець завершував свої богословські студії у Римі, спеціалізуючись в канонічнім праві на Папськім Григоріанськім Університеті, де в 1930 р. осягнув ступінь доктора канонічного права. Під час студій у Римі відбув в 1929-1930 р. однорічну практику адміністративного церковного права в «Studio del diritto ecclesiastico amministrativo» при Священній Конгрегації Собору та процесуального права при «Sacra Romana Rota». В 1930-31 р. досліджував східне церковне право в бібліотеках Ватикану та Папського Орієнтального Інституту.
    Вернувшись з Риму, працював як ректор Малої Семінарії у Львові. З реорганізацією Богословської Академії Митрополит Андрей покликав його в 1931 р. викладати канонічне право. Тут в 1933 р. габілітувався на доцента на основі габілітаційної праці: «De potestate episcoporum necnon de praerogativis metropolitanae potestatis in bona Ecclesiae temporalia in Oriente novem primis saeculis». Став дійсним членом історично-правничої Секції Богословського Наукового Товариства від 1932 р. Працював також у Львівському Архиєпархіальному Суді як віце-промотор справедливості.
В час першої окупації большевиками Галичини, від вересня 1939 до 1941 р., за дозволом митрополита Андрія виїхав до Кракова і тут працював в Українському Центральному Комітеті. УЦК в той час був єдиною суспільно-політичною організацією у Генеральній Губернії визнаною і контрольованою німецькою владою. В р. 1945 був арештований разом з іншими професорами Академії. 25 червня 1946 р. військовий трибунал військ Міністерства Внутрішніх Справ Львівської області засудив його на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна за статтею 54-10 ч. 1 Кримінального Кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки із 20.07.1934 р.   

Відбувши «кару», вернувся з надщербленим здоров’ям до села Брошнів, Рожнятівського району в Івано-Франківській області до своєї сестри Олі, одруженої із Йосифом Полатайком по вул. Морозенка. Тут жив під утиском влади, поводився скромно, провадив рівне побожне життя, зустрічався із отцем Ярославом Совяком (+1965), який в травні 1955 р. вийшов із тюрми,  відправляючи Літургії вдома і даючи приватні лекції з англійської мови. 1-го квітня 1960 р. помер як ще один ісповідник Христової Церкви. Був похований як цивільна особа у Брошневі.
Повний текст статті читайте тут